15 лютого 2011 року Верховною Радою України було прийнято 
Закон України "Про ратифікацію Європейської конвенції про 
усиновлення дітей (переглянутої)" ( 3017-17 ). Указана Конвенція 
( 994_a17 ) запроваджує сучасні правові стандарти у сфері 
усиновлення з метою максимального врахування найвищих інтересів 
дитини. 

15 лютого 2011 року Верховною Радою України було прийнято 
Закон України "Про ратифікацію Європейської конвенції про 
усиновлення дітей (переглянутої)" ( 3017-17 ). Указана Конвенція 
( 994_a17 ) запроваджує сучасні правові стандарти у сфері 
усиновлення з метою максимального врахування найвищих інтересів 
дитини. 
 При цьому, відповідно до статті 7 Конвенції ( 994_a17 ) 
дозволяється усиновлювати дитину:
 a) двом особам різної статі;
 i) які перебувають у шлюбі між собою або
 ii) які перебувають у зареєстрованому партнерстві, якщо такий 
інститут існує;
 b) одній особі. 

 Держави можуть поширювати дію цієї Конвенції ( 994_a17 ) на 
одностатеві пари, які одружені або перебувають у зареєстрованому 
партнерстві. Вони також можуть поширювати дію цієї Конвенції 
( 994_a17 ) на різностатеві й одностатеві пари, які разом 
проживають у постійних стосунках. 

 Проте, зазначена стаття дає право (а не встановлює обов'язок) 
державам, враховуючи їх національне законодавство, поширювати дію 
цієї Конвенції ( 994_a17 ) на одностатеві пари. 

 При цьому, наголошуємо, що згідно з частинами третьою та 
четвертою статті 211 Сімейного кодексу України ( 2947-14 ) 
усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі. 

 Крім того, особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не 
можуть усиновити одну і ту ж дитину. Якщо такі особи проживають 
однією сім'єю, рішення про усиновлення ними дитини може 
постановити суд. 

 Також слід зазначити, що згідно з пунктом 9 частини першої 
статті 212 Сімейного кодексу України ( 2947-14 ) не можуть бути 
усиновлювачами особи, які є іноземцями, які не перебувають у 
шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини. 

Кожен із нас у повсякденному житті майже щодня укладає 
договори (правочини), не звертаючи на це особливої уваги. Заходячи 
до магазину, віддаючи речі на зберігання стаємо учасниками 
договору схову, купуючи різні речі, продукти харчування - договору 
купівлі-продажу, користуючись громадським транспортом - договору 
перевезення. Так чи інакше ми всі є учасниками цивільних відносин. 

У статті 11 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦК 
України) закріплені законодавчі підстави виникнення цивільних прав 
і обов'язків, зокрема, одними з основних є договори та інші 
правочини. 

 Поняття "правочин" є суто українським терміном, який раніше 
використовувався в українському законодавстві протягом 20 - 30-х 
років та застосований в новому Цивільному кодексі України 
( 435-15 ), в якому йому відведено окрему главу. Раніше в 
цивільному праві вживався термін "угода", під яким розуміли 
вольові, правомірні дії громадян чи організацій, спрямовані на 
встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 

 Відповідно до вимог норм ЦК України ( 435-15 ) правочином є 
дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних 
прав та обов'язків. 

 Зі змісту визначення правочину можна виділити такі основні 
його ознаки:
 1) правочин є юридичним фактом, оскільки внаслідок його 
вчинення виникають, змінюються або припиняються цивільні права та 
обов'язки;
 2) правочин - це вольова дія суб'єктів цивільного права, що 
характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи, і за цією 
ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові 
наслідки яких наступають в силу закону незалежно від волі його 
суб'єктів;
 3) правочин породжує правовий наслідок (наприклад, бажання 
спадкодавця заповісти своє майно визначеному суб'єкту зумовлює 
виникнення для останнього цивільних прав та обов'язків);
 4) правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних 
суб'єктів цивільного права;
 5) правочин завжди має бути правомірною дією, не може 
суперечити закону, інакше він не буде дійсним, законодавцем 
встановлено презумпцію правомірності правочину, якщо його 
недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний 
недійсним у судовому порядку. 

 Статтею 203 ЦК України ( 435-15 ) встановлено загальні 
вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
 1. Зміст правочину не може суперечити ЦК України ( 435-15 ), 
іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і 
суспільства, його моральним засадам.
 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг 
цивільної дієздатності.
 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і 
відповідати його внутрішній волі.
 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових 
наслідків, що обумовлені ним.
 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може 
суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи 
непрацездатних дітей. 

 Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом - це 
одна із основних вимог його чинності. Якщо законом визначена 
конкретна форма, в якій обов'язково має вчинятися правочин, то її 
необхідно дотримуватися. У разі не дотримання цієї вимоги, 
настають негативні наслідки. Наприклад, якщо договір про 
купівлю-продаж житлового будинку не буде укладено у письмовій 
формі і посвідчений нотаріусом, то він буде нікчемним. 

У Луганську створено Музей історії органів юстиції Луганської області.

При створенні музею було встановлено, що до 18 століття в Російській імперії, до складу якої входила територія сучасної Луганської області, не існувало спеціальних судових установ. Правосуддя здійснювали голови адміністративно-територіальних одиниць, що призводило до різного роду зловживань. Виникла необхідність суттєвих змін системи судових органів.

Такі зміни здійснив Олександр І. Його Маніфестом "Про створення міністерств” 08.09.1802 року було засноване Перше Міністерство юстиції Російської імперії. Цим же документом у складі уряду передбачалася посада міністра юстиції, який одночасно був генерал-прокурором. Першим міністром юстиції — генерал-прокурором був російський поет і державний діяч Гаврило Романович Державін. На перше Міністерство юстиції були покладені функції підготовки законодавчих актів, а також управління судами і прокуратурою, а після судової реформи 1864 року — службами в'язниць і нотаріатом.

Після Жовтневої революції 1917 року Декретом № 1 "Про суд” Міністерство юстиції було перейменоване в Народний комісаріат юстиції (НКЮ). На чолі наркомату довгі роки стояв видний революціонер і юрист Курський Д.І. На місцях з початку були засновані посади комісарів юстиції, наділених одноосібною владою, а з середини 1918 року замість них були створені відділи юстиції виконкомів Рад, що знаходилися в подвійному підпорядкуванні. Вони організовували суди і контролювали їх діяльність.

У Луганську 1918 року був створений Повітовий відділ юстиції Луганського виконкому Ради робітників, селянських і червоноармійських депутатів. З 1921 року відділ знаходився в побудованому в 1910 році будинку А.В. Дворнікова (купця, крупного домовласника) по вулиці Петербурзькій (нині Леніна). Під час Великої Вітчизняної війни ця будівля була зруйнована (фото представлене в музеї).

У 1922 році у складі НКЮ було утворено відділ прокуратури, що спричинило початок ліквідації відділів юстиції губвиконкомів, оскільки значна частина їх роботи відійшла до прокурорського нагляду.

У 1925 році створено Луганський окружний суд, до його організації на території округу з 1923 по 1925 роки діяв Уповноважений Донецького губернського суду по Луганському округу. Луганський окружний суд був судом 1 інстанції з найбільш важливих кримінальних і цивільних справ і касаційною інстанцією для народних судів округу. До штату Луганського окружного суду входили народні судді, народні слідчі, судові виконавці, нотаріальні контори, колегія захисників.

Постановою ВЦВК і РНК від 30.01.1928 НКЮ безпосередньо підпорядковані як заступники прокурор і голова Верховного Суду республіки. Згідно з положенням про НКЮ від 26.11.1929 Верховний Суд входив до складу апарату НКЮ. Згодом повноваження НКЮ зазнали істотних змін: з 1936 року прокуратура була виділена в самостійне відомство, а на НКЮ покладена функція щодо систематизації і кодифікування законодавства.

 Совет Безопасности, 

 ссылаясь на свои предыдущие резолюции, касающиеся ситуации в 
Сомали, особенно резолюции 1918 (2010) и 1950 (2010, 

 будучи по-прежнему серьезно озабочен растущей угрозой, 
которую пиратство и вооруженный разбой на море против судов 
представляют для ситуации в Сомали и других государствах в 
регионе, а также для международного судоходства, безопасности 
морских торговых путей и безопасности моряков и других лиц, и 
будучи серьезно озабочен также ростом насилия, чинимого пиратами и 
лицами, участвующими в вооруженном разбое на море у берегов 
Сомали,

решительно осуждая все более широко применяемую пиратами, 
действующими у берегов Сомали, практику захвата заложников, 
выражая серьезную озабоченность в связи с бесчеловечными 
условиями, в которых содержатся захваченные заложники, признавая 
негативные последствия этого для членов их семей, призывая к 
немедленному освобождению всех заложников и отмечая важность 
сотрудничества государств-членов в решении проблемы захвата 
заложников, 

 особо отмечая важность нахождения всеобъемлющего решения 
проблемы пиратства и вооруженного разбоя на море у берегов Сомали, 

 подчеркивая необходимость создания в Сомали потенциала для 
устойчивого экономического роста как способа устранения коренных 
причин пиратства, включая нищету, что будет способствовать 
долговременному искоренению пиратства и вооруженного разбоя на 
море у берегов Сомали и связанной с ними противозаконной 
деятельности, 

 вновь подтверждая свое уважение суверенитета, территориальной 
целостности, политической независимости и единства Сомали, в том 
числе прав Сомали в отношении офшорных природных ресурсов, включая 
рыбные запасы, в соответствии с международным правом, напоминая о 
важности предотвращения, в соответствии с международным правом, 
незаконного рыбного промысла и незаконного сброса отходов, включая 
токсичные вещества, и подчеркивая необходимость расследовать 
утверждения о таком незаконном рыбном промысле и сбросе отходов, 

Як відомо, корупція є однією із найнебезпечніших загроз правам людини, демократії, правопорядку, чесності та соціальній справедливості, вона перешкоджає економічному розвиткові та загрожує належному і справедливому функціонуванню країн, має негативні фінансові наслідки для громадян, компаній і держав, а також для міжнародних установ.

Статья 2. Право на жизнь

Лишение жизни

Михайлова и другие (Mikhalkova and others) против Украины, № 10919/05, 13 января 2011 года

С образованием Международного Суда ООН было связано немало надежд и даже иллюзий. Предполагалось, что Международный Суд сможет внести существенный вклад в реализацию целей Устава ООН. Однако ему не удалось завоевать достаточно широкого признания со стороны членов мирового сообщества, на практике государства с настороженностью относятся к деятельности Суда.