Понедельник, 26-Окт-20, 20:48
Главная Регистрация RSS
Приветствую Вас, Гость

[07-Дек-11]
продолжение текста приговора Тимошенко (0)
[28-Сен-12]
Зразок скарги/заяви до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на неправомірні дії судді (1)
[19-Апр-11]
ДЕЛО БОЧАРОВА ПРОТИВ УКРАИНЫ. РЕШЕНИЕ ЕВРОПЕЙСКОГО СУДА ПО ПРАВАМ ЧЕЛОВЕКА (1)
[22-Май-11]
Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів (1)
[13-Авг-12]
Шляхи удосконалення порядку бюджетного відшкодування податку на додану вартість (0)
[29-Авг-12]
Позовна заява про відшкодування моральної шкоди (0)
[15-Июн-11]
ПОЛОЖЕННЯ про забезпечення доступу до публічної інформації у Верховному Суді України (0)
[06-Май-11]
Издание Правое дело выиграло суд против Украины (0)
[21-Май-11]
Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності в господарських судах України (0)
[15-Сен-12]
ЗАКОН УКРАЇНИ Про професійний розвиток працівників (0)
Наш опрос
Какой бесплатной услугой Вы бы воспользовались ?
Всего ответов: 54
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Вход на сайт
Поиск
Календарь
«  Август 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Главная » 2012 » Август » 29 » Борцова против Украины
11:33
Борцова против Украины

 Згідно із ст.. 15 Митного кодексу України  Митниця є   митним  органом, який безпосередньо забезпечує виконання законодавства України з питань митної справи, справляння податків і зборів та виконання інших завдань,  покладених на митну службу України.

Відповідно до п.п. 31.2. ст.. 3  Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення  товарів  (супутніх  послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту). Відповідно до підпункту 5.1.7 пункту 5.1 та пункту 5.5 ст. 5 Закону України  "Про податок на додану вартість" звільняються від обкладення податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України зареєстрованих та допущених до застосування в Україні лікарських засобів та виробів медичного призначення за переліком, що щорічно визначається  Кабінетом Міністрів України.

Перелік лікарських засобів та виробів медичного призначення, операції з продажу яких звільняються від обкладення податком на додану вартість, затверджений пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2003 р. № 1949 (надалі Перелік). Відповідно до цього Переліку  операції з продажу стоматологічних виробів і обладнання  звільнені від  сплати податку на додану вартість.

Незважаючи на встановлене законодавством звільнення від сплати податку на додану вартість, 31.10.2005 р. Луганською митницею мені був виданий талон відмови в пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів № 563 від 31.10.2005.

Підставою для відмови в митному оформленні Товару було зазначено порушення вимог підпункту 5.1.7 пункту 5.1. ст. 5 закону України "Про податок на додану вартість"  № 168/97 від 03.04.1997 р. і постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2003 р. № 1949, якою затверджений Перелік лікарських засобів та виробів медичного призначення, операції з продажу  яких звільняються від обкладення податком  на  додану вартість.

Зазначені дії Луганською митницею були вчинені з порушенням діючого в Україні законодавства, оскільки відповідно до вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України стоматологічне обладнання  і вироби звільнені від оподаткування.

Я звернулася до Луганської митниці з вимогою скасувати талон  відмови, провести пільгове митне оформлення борів стоматологічних згідно з діючим законодавством України та усунути наслідки незаконних дій Луганської митниці. Але мені було в цьому відмовлено і запропоновано для запобігання конфлікту сплатити всі митні платежі.

04 листопада 2005 року я звернулася із письмовою заявою до начальника Луганської митниці з проханням  дозволити митне оформлення вантажу без сплати податку на додану вартість, а також до Міністра охорони здоров'я України із клопотанням дати роз'яснення, чи є бори стоматологічні з алмазними голівками предметами, які звільнені від обкладення податком на додану вартість, до першого заступника голови Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення з аналогічною заявою.

Крім того, 11 листопада 2005 року я звернулася до Голови Державної митної служби України з листом, в якому вказала на порушення законодавства, допущені Луганською митницею, та просила його зобов’язати Луганську митницю провести митне оформлення належного мені товару.

Але 15 листопада 2005 року я одержала письмову відповідь Луганської митниці, у якій були викладені мотиви відмови в пільговому митному оформленні товару.  Підстава для відмови полягала у відсутності в Переліку найменування виробів "Бори стоматологічні з алмазними голівками".

18 листопада 2005 року я одержала відповідь на своє звернення до Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення та  Міністерства охорони здоров'я України. Зміст відповіді не  мав ніякого відношення до моєї заяви, тобто мені відповіли на запитання, яке я не ставила. На поставлені мною питання я відповіді не отримала.

За таких обставин 25 листопада 2005 року я була змушена вдруге звернутися до Голови Державної митної служби України (надалі ДМСУ)  із клопотанням, яке вже викладала в попередній  заяві, тому що  посадова особа департаменту митних платежів ДМСУ на моє перше звернення роз’яснила, що для того, щоб  провести пільгове митне оформлення товару я повинна дати хабар у розмірі 2000 доларів США.

Я відмовилася від цієї пропозиції і, як наслідок,  23 січня 2006 року, через 71 день після мого звернення,  одержала відповідь Державної митної служби України, де мені роз’яснювалося що  при митному оформленні товару я повинна сплатити податок на додану вартість. При цьому за відповіддю на мій лист я повинна була їхати в м. Київ особисто і наполягати на її видачі.

22 лютого 2006 року мною була отримана відповідь  з Українського медичного центра сертифікації, який є структурним підрозділом Міністерства охорони здоров'я України, який вважав, що бори стоматологічні з алмазними голівками відносяться до Переліку лікарських засобів та виробів медичного призначення, операції з продажу яких звільняються від обкладення податком на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2003р. №1949. Висновки  фахівців Міністерства охорони здоров'я ґрунтувалися на результатах  проведеної технічної експертизи.

Зі скаргою на дії Луганської митниці я звернулася до Генеральної прокуратури України через першого Віце-прем'єр - міністра України та в Антимонопольний комітет України.

Але  зазначеними організаціями ніяких дій щодо захисту моїх прав та усунення порушень законодавства здійснено не було.

Тоді 14 лютого 2006 року я звернулася в Господарський суд Луганської  області з позовною заявою в якій виклала вимоги скасувати дію талону відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товару №563 від 31.10.2005р. та зобов’язати Луганську митницю провести  митне оформлення Товару «борів стоматологічних з алмазними голівками» без сплати податку на додану вартість.

Постановою Господарського суду Луганської області від 22.05.2006 р. у задоволенні моїх позовних вимог було відмовлено.

15.06.2006 р. я звернулася в Луганський апеляційний господарський суд з апеляційною скаргою на постанову Господарського суду Луганської  області.

Ухвалою Луганського Апеляційного Господарського суду від 03.08.2006 р.  моя апеляційна скарга була залишена без  задоволення, а постанова Господарського суду Луганської  області залишена без змін.

15.08.2006 р. на постанову Господарського суду Луганської  області та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду мною була подана касаційна скарга у Вищий адміністративний суд України.

22.03.2007 р. постановою Вищого адміністративного суду України було скасовано постанову Господарського суду Луганської області від 22.05.2006 р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 03.08.2006 р., а мої позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Таким чином, у Господарським судом Луганської області та Луганським Апеляційним Господарським судом, тобто двома попередніми  судовими  інстанціями, по відношенню до  мене було ухвалено несправедливі та незаконні судові рішення, які проголошувалися іменем України, тобто від імені держави.

Я вважаю, що винесення Вищим адміністративним судом України остаточного рішення не звільняє Державу Україна від відповідальності за  допущені порушення зобов'язань, які вона прийняла на себе ратифікувавши Конвенцію  "Про захист прав людини та основних свобод" і протоколів до неї,  а також за заподіяні мені матеріальні і моральні збитки у процесі реалізації своїх прав на захист від незаконних дій з боку державних органів.

Незаконні дії держави по відношенню до мене виразилися:

- у порушенні права  на ефективний захист т а справедливий розгляд моїх звернень у національних органах;

-  у дискримінації державою мене як підприємця

- у порушенні права на заняття підприємницькою діяльністю;

-  у порушенні права на справедливий розгляд справи судом;

-  у обмеженні мого права володіти, користуватися та розпоряджатися  своєю власністю.

 

III. EXPOSÉ DE LA OU DES VIOLATION(S) DE LA CONVENTION ET / OU DES  

15.

Порушення статті 13 Конвенції.

 

Порушення права на  ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі

 

Починаючи з 30 жовтня 2005 року мною було спрямовано близько 30 звернень до різних органів державної влади із проханням вжити заходів до усунення порушень  законодавства та моїх прав з боку митних органів.

Звернення направлялися мною до Державної митної служби України (6 разів), до Кабінету Міністрів України (3 рази), до Президента України, до Ради Національної безпеки і оборони  України, до Генеральної прокуратури України, до Антимонопольного комітету України.  

Всім вищезазначеним організаціям я надавала документи, які свідчили про те, що Луганською митницею та Державною митною службою України допускаються порушення законодавства України та моїх прав.

Проте мої листи Президенту України, у Раду національної безпеки і оборони України, а також у Кабінет Міністрів України направлялися в Державну митну службу України, яка розглядала скарги на саму себе. Такі дії вищих державних органів є порушенням ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії або рішення яких оскаржуються.

На моє звернення (через першого віце-прем'єр-міністра України) у Генеральну прокуратуру України мені надійшла пряма відмова в захисті моїх законних прав і інтересів та прийняття заходів до усунення порушень законодавства.

При цьому ніяких заходів для усунення порушень закону, допущених Луганською митницею,  прокуратурою вжито не було, незважаючи на те, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів центральними органами влади, (якими є і митні органи), здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими прокурорами. Також, я неодноразово намагалася звернути увагу державних органів і на факт вимагання в мене хабара посадовими особами митних органів. Вважаю за необхідне зауважити, що жоден державний орган не відреагував належним чином на замах на злочин, які намагалися вчинити представники держави.

Крім того, у задоволенні моїх позовних вимог було відмовлено в першій та апеляційній судових інстанціях.

Таким чином, я не змогла знайти ефективного правового захисту в жодному  з державних органів.

У зв'язку з цим вважаю, що державою  порушено моє право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, передбачене ст. 13 Конвенції. Зі змісту Статті 13 Конвенції випливає, що мова йде про право кожного хто вважає, що його права,  гарантовані Конвенцією, порушені з боку представників влади, звернутися зі скаргою в компетентну національну інстанцію. При цьому заявникові повинні бути надані ефективні засоби захисту. У рішенні по справі Klass and others v Germany, 06.09.1978, п. 64, суд зазначив, що Статтю 13 потрібно трактувати як таку, що гарантує ефективні засоби правового захисту перед державним органом кожному, хто вважає, що його права і свободи, гарантовані Конвенцією, були порушені.

Жоден  державний орган України, до якого я зверталася, не надав мені засобів ефективного захисту від порушень моїх прав, гарантованих Конвенцією.

Відповідно до рішення Європейського Суду по правах людини по справі Aksoy v Turkey, 18.12.1996, п. 95, стаття 13 Конвенції вимагає існування правового засобу, що дозволяє компетентному національному органу з'ясувати зміст претензії, заснованої на Конвенції, і запропонувати відповідне відшкодування. Правові засоби, передбачені  Статтею 13, повинні бути юридично й практично "ефективними" у тому розумінні, що можливість використати їх не може бути невиправдано утруднено діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення по справі Aksoy v Turkey, п. 95).

Незважаючи на те, що законодавством України передбачені правові засоби, які дозволяють державному органу зробити перевірку викладених мною претензій, жоден  відповідний  компетентний орган цього не зробив.

Дії ж деяких органів державної влади України і бездіяльність інших фактично зробили неможливою реалізацію моїх прав, передбачених Конвенцією, більш ніж на 19 місяців.

 

Порушення статті 14 Конвенції.

 

Порушення принципу заборони дискримінації за ознакою економічної конкуренції (дискримінація мене  Державою як підприємця)

 

На момент першої поставки товару я мала договори купівлі-продажу товару загальною вартістю 561 тисяча гривень. З січня 2006 року я планувала імпортувати на територію України продукцію не тільки НВ ТОВ "Система" (Білорусь), але і ВАТ "КМІЗ" (Казань, Росія), «А Romіdan Ltd. Company» (Ізраїль).

Таким чином, обсяг поставок в Україну мав бути досить значним і становити вагому конкуренцію постачальникам аналогічної продукції.   

Мною були отримані вантажні митні декларації, оформлені Київською регіональною митницею. Дані декларації були надані мені фізичною особою-підприємцем А.Г. Невструєвим (м. Рівне), що неодноразово здійснював поставки саме такого товару без сплати податку на додану вартість.

Згідно цими з вантажними митними деклараціями Київська регіональна митниця, без будь-яких перешкод з боку Держмитслужби України, проводила митне оформлення борів стоматологічних з алмазними голівками виробництва НВ ТОВ «Система» без сплати податку на додану вартість.

З наведеного випливає, що Державною митною службою України на регіональних митницях практикувалося митне оформлення стоматологічних виробів - борів стоматологічних з алмазними голівками - із звільненням від сплати податку на додану вартість, що свідчить про те, що ці дії відповідають діючому законодавству України, яким передбачено пільгове митне оформлення зазначеного товару.

Проте, при імпорті стоматологічних виробів на територію України Луганською митницею мені було відмовлено в оформленні придбаного мною товару без сплати податку на додану вартість.

Через незаконні дії митниці моя зовнішньоекономічна діяльність була заблокована протягом  19 місяців.

При цьому я змушена була  сплачувати Державі податки (загальна сума сплачених податків становила 3800,00 гривень), незважаючи на те, що моя підприємницька діяльність нічого, крім збитків не несла та фактично не велася.

Таким чином, Держава, яка перешкоджала моїй підприємницькій діяльності, змушувала мене  нести матеріальні збитки, стягуючи грошові суми на її користь. Більше того, з 8.01.2006р. мені мала нараховуватися пеня за перевищення законодавчо встановлених строків розрахунків в іноземній валюті в розмірі 0,3 відсотки  вартості партії товару (77 гривень) за кожен день перевищення. У випадку стягнення з мене суми пені, вона могла перевищити вартість самого товару  більш ніж в 1,5 рази.

16 вересня 2006 року я звернулася в Антимонопольний комітет України зі скаргою на дії Державної митної служби України, в якій зазначала, що Луганською митницею і Державною митною службою України здійснюються порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Вимоги моєї заяви було засновано на ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", відповідно до якої антиконкурентними з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, зокрема  визнаються дії, внаслідок яких окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Виходячи з норми Закону  дії Держмитслужби України та Луганської митниці підпадали під ознаки  порушення  законодавства про захист  економічної конкуренції.

Вищевказаний закон передбачає порядок розгляду заяви, спрямованої в Антимонопольний комітет України, зокрема  зобов'язує повідомити  заявника про початок розгляду справи, отримати пояснення,  провести експертизу, витребувати необхідні документи. Але Антимонопольний комітет України обмежився тим, що 20.10.2006 р. направив мені відповідь на мою заяву, відповідно до якої  "Комітет не має підстав вбачати в діях Державної митної служби України та Луганської митниці ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції".

Внаслідок неправомірних дій Луганської митниці та інших державних органів у мене не відбулися  раніше обумовлені  угоди з покупцями мого товару. З урахуванням того, що Товар пролежав без руху більш ніж 1,5 року він втратив свою цінність для покупців. Внаслідок цього я втратила можливість продати його на нормальних  ринкових умовах. Я порушила строки виконання договірних зобов'язань, що істотно підірвало  мою ділову репутацію.

Про мене склалася думка як про ненадійного ділового партнера. Таким чином, Державною митною службою України  штучно були створені сприятливі умови для діяльності моїх конкурентів, з якими почали працювати мої ділові партнери.

З вищенаведених фактів випливає, що Державною митною службою України  окремим суб'єктам господарювання створюються несприятливі й дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Фактично, відносно мене мали місце діскрімінаційні дії з боку держави за ознакою економічної конкуренції.

Тому я вважаю, що вищезазначеними діями Державою України порушено ст. 14 Конвенції.

 

Порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції

 

Порушення права володіння своїм майном.

 

Державою Україна порушена ст.1 Першого протоколу Конвенції, що гарантує право на володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Відповідно до контракту №0110/05 від 01.10.2005р. між НВ ТОВ "Система" та фізичною особою-підприємцем Борцовою Інессою Юріївною я, зробивши стовідсоткову передплату за товар, мала отримати бори стоматологічні з алмазними голівками у власність. Право власності припускає можливість вільного володіння, користування і розпорядження своїм майном.

24 жовтня 2005 року на мою адресу до Луганського обласного вузла спеціального зв’язку з Білорусі надійшло міжнародне поштове відправлення, в якому знаходився придбаний мною товар.

У зв'язку з тим, що товар з 27.10.2005р. по 21.05.2007р. знаходився під митним контролем, а також видачею талона відмови в митному оформленні придбаного мною товару, я не мала можливості одержати власне майно протягом 19 місяців.

03.04.2006 року я отримала лист від Луганського обласного вузла спеціального зв'язку, у якому  було зазначено, що згідно п. 128 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 року № 1155, міжнародні поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку протягом  двох місяців після його надходження.

По закінченні зазначеного строку, відповідно до статті РЕ 503 Регламенту письмової кореспонденції Всесвітньої поштової Конвенції, відправлення підлягає поверненню в країну, з якої воно надійшло.

Таким чином, належне мені майно могло  бути відправлено за межі України, а саме до Білорусі,  і я б не мала  можливості перешкодити цьому.

Щодо зазначеного факту я стверджую, що існувала пряма загроза реалізації мого права володіння своїм майном.

Як виявилося згодом, навіть при поверненні  відправлення в країну, з якої воно надійшло, та позбавлення мене продукції, яка фактично належала мені, я  була приречена на істотні фінансові витрати. Оскільки, по-перше, а ні товару, ані грошей за товар я б не отримала; по-друге, відповідно до Закону України "Про порядок  здійснення розрахунків в іноземній валюті", у випадку ненадходження товару протягом  90 днів я змушена була б сплачувати державі  пеню за перевищення строків розрахунків в іноземній валюті в розмірі 0,3 відсотки вартості партії товару за кожен день перевищення протягом всього часу, доки заявлений товар не надійшов би на територію України та не був би оформлений Луганською митницею. Більше того, законодавство України не ставить нарахування зазначених штрафних санкцій у залежність від провини сторін договору. Таким чином, нарахування пені здійснювалося б незалежно від наявності або відсутності моєї провини або провини постачальника. Держава,  крім того, що намагалася позбавити мене права власності на мій товар, ще й бажала на цьому заробити.

Починаючи з 27 жовтня 2005 року  придбаний мною товар перебував під митним контролем до ухвалення остаточного рішення судом та завершення митного оформлення.  Можливості  одержати доступ до товару, що був моєю власністю я не мала. Внаслідок цього, протягом 19 місяців я протизаконно була позбавлена  права мирного володіння, користування та розпорядження своїм майном. До того ж, протягом зазначеного часу я була змушена сплачувати щомісяця від 215 до 260 гривень (загальна сума становила 4258,80 гривень) Луганському обласному вузлу спеціального зв’язку за зберігання товару, що було для мене значною сумою.

Неможливість протягом тривалого часу користуватися своїм майном  рівнозначна незаконному зазіханню на право безперешкодного користування своїм майном, яке гарантується статтею 1  Першого протоколу Конвенції: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права".

В вищезазначеному випадку, право власності стає умовним і таким що скасовується, оскільки існувала небезпека того, що я, юридично перебуваючи власником товару, фактично мала право власності лише формально, тому що  в будь-який момент могла втратити його через незалежні від мене обставини.

Законодавство України не дозволяє  в аналогічних випадках одержати будь-яку компенсацію за завдану мені шкоду.

 Дії, що оскаржуються, накладали на використання і розпорядження власністю надмірні обмеження та унеможливлювали одержання будь-якого відшкодування.

Я вважаю, що в моєму випадку мало місце втручання держави в гарантоване Конвенцією право власності.

Таким чином, внаслідок незаконних дій державних органів було порушено мої права, передбачені ст. 1 Першого протоколу Конвенції "Про захист прав людини і основних свобод".

  

Порушення статті 6 пункту 1  Конвенції

 

Порушення принципу справедливості судового процесу

 

Розгляд справи в першій та апеляційній судових інстанціях  супроводжувався, на мою думку, порушеннями ст. 6 п. 1. Конвенції.

Принцип законності, що є основою справедливого судового процесу та який характеризує сукупність прав на справедливий судовий розгляд, не було дотримано протягом процесу за позовом Борцової Інесси Юріївни до Луганської митниці.

 

А. Порушення  принципу законності

 

14 лютого 2006 року мною була подана позовна заява до Господарського суду Луганської області з вимогою  скасувати дію талону відмови у пропуску на митну територію  України чи митне оформлення  товарів та інших предметів, а також зобов’язати Луганську митницю провести митне оформлення борів стоматологічних з алмазними голівками без сплати податку на додану вартість. В Господарському суді Луганської області  справа слухалася колегією  суддів.

Мої позовні вимоги ґрунтувалися на нормах Закону України "Про податок на додану вартість", Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку лікарських засобів та виробів медичного призначення, операції із продажу яких звільняються від обкладення податком на додану вартість». Крім того, я стверджувала, відповідно  до Закону України  "Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого  на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь  як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Таким чином, вся існуюча в Україні нормативна база вказувала на неправомірність дій митних органів.

Крім того, Судами було проігноровано договір між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про вільну торгівлю, укладений 17 грудня 1992 року, відповідно до якого Сторони не будуть застосовувати мита, податки і збори, що мають еквівалентну митам дію, на експорт  і/або імпорт товарів, що походять з держави однієї зі Сторін і призначені для держави іншої Сторони. Даний договір ратифіковано Законом України №531-XІ  від 19.03.1999 р.

У зв'язку з ратифікацією міжнародного договору Верховною Радою України він став частиною національного законодавства і набув статусу Закону. Тому для скасування даного договору необхідне скасування Закону про його ратифікацію.   Даний договір не був скасований і  є діючим. При цьому Господарський суд Луганської області при винесенні рішення посилався на той факт, що постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 18.02.1998 року Державній митній службі України доручено забезпечити митне оформлення товарів походженням з митної території  Республіки Білорусь і що 22.06.1999 р. дана постанова була скасована. Але скасування постанови не  скасувало і не могло скасувати сам міждержавний Договір, який повинен був виконуватися. Таким чином, суд проігнорував норми міжнародного права, наслідком чого стало винесення незаконного рішення.  Більш того, суд проігнорував норму ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України», відповідно до якої суд вирішує справи на підставі  Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У випадку невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України,  міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, застосовуються правила міжнародного договору.

Жоден з наведених мною нормативних актів, на яких я  ґрунтувала  свої позовні вимоги, не був застосований та прийнятий до уваги судом при винесенні рішення.

Крім того, варто зазначити, що Луганською митницею було складено протокол про порушення митних правил (за подання до митного оформлення декларації, що містить неправдиві відомості про існування преференції товару, що звільняє від сплати податку на додану вартість) відносно митного брокера фізичної особи-підприємця Борцової І.Ю., який здійснював митне оформлення «борів стоматологічних з алмазними голівками» за дорученням і в інтересах Борцової І.Ю. Не погодившись з правомірністю видачі протоколу, митний брокер звернувся до суду з позовною заявою,  в якій просив скасувати постанову про накладення на нього адміністративного стягнення - штрафу.

Постановою Ленінського районного суду  м. Луганська  від 07 лютого 2006 року позовні вимоги митного брокера було задоволено, постанову про накладення адміністративного стягнення скасовано. В рішенні суду було зазначено «… суд доходить висновку, що до Переліку включено будь-яке стоматологічне обладнання, тобто взагалі усе стоматологічне обладнання звільнено від сплати податку на додану вартість».  Таким чином, факт правомірності моїх вимог на момент розгляду мого позову в  Господарському суді Луганської області вже було фактично підтверджено рішенням Ленінського районного суду   м. Луганська, що має преюдиціальне значення.

Зазначене рішення суду було надано в Господарський суд Луганської області. Але судами ані першої, ані апеляційної інстанції воно не було прийнято до уваги і це не перешкодило судам відмовити в задоволенні моїх позовних вимог з наступним мотивуванням «Відповідач довів правомірність…видачі талона відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів від 31.10.2005р. №563 у зв’язку з чим суд у задоволенні позову відмовляє».

Ігнорування  судами рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 07 лютого 2006 року призводило до того, що це рішення було недійсним і не мало обов'язкової сили. До того ж, це  могло привести до втручання держави в право володіння, користування і розпорядження мною своїм майном.

Фактично в цьому випадку неможливо було б домогтися виконання рішення Ленінського районного суду  м. Луганська.

Таким чином, судами при винесенні рішення був порушений принцип верховенства  права.

  

Б. Порушення принципу об'єктивності і неупередженості суду.

 

В процесі судового розгляду мною були надані до суду копії вантажних митних декларацій, які підтверджували, що Київська регіональна митниця здійснює пільгове митне оформлення борів стоматологічних. Також я зазначала, що Луганська митниця та Держмитслужба України має доступ до Єдиної автоматизованої інформаційної системи, де відображаються всі експортно-імпортні операції, що здійснюються на території України, зокрема оформлення борів стоматологічних різних виробників без сплати податку на додану вартість, та наполягала на тому, щоб суд дослідив її.

Дані документи були надані в судові органи з метою підтвердження того, що дії Луганської митниці суперечать діючому законодавству та митній практиці, яка склалася на інших митницях України. Крім того, я надала в судове засідання висновок експерта Рівненської Торгово-промислової палати та

Свідоцтво про державну реєстрацію борів стоматологічних з алмазними голівками, де було зазначено код товару згідно Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, який відповідає Переліку виробів медичного призначення, операції з продажу яких звільняються від обкладення податком на додану вартість. Незважаючи на те, що Луганська митниця не надала до суду жодного  доказу в підтвердження правомірності своїх дій, суд відхилив  надані з мого боку докази, а деяким взагалі не надав юридичної оцінки.

Справа розглядалася в порядку адміністративного судочинства. Відповідачем по справі була Луганська митниця.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вищевикладеної норми Луганська митниця  зобов'язана була довести правомірність своїх дій та надати в їх обґрунтування всі необхідні докази.

Однак, незважаючи на те, що я була позивачем у справі, я змушена була доказувати неправомірність дій Луганської митниці. Мною були надані всі необхідні докази протиправності дій відповідача. Відповідач не надав до суду жодного доказу в підтвердження правомірності своїх дій. Незважаючи на це його дії було визнано правомірними, а в рішенні суду зазначено, що "відповідач довів правомірність...".

В Луганському апеляційному господарському суді представники Луганської митниці заявляли, що я намагаюся ухилитися від сплати податків, чим завдаю шкоду Державному бюджету України та державному органу (Луганській митниці) і державі в цілому. На фоні публічних виступів політичних діячів України, які дають вказівки судам про необхідність наповнення бюджету, це  свідчить про те, що я стала жертвою політики наповнення бюджету, що проводиться державою. Оскільки суди  є державними органами і фінансуються з  державного бюджету  України, тобто є залежними від держави, я вважаю, що ставши жертвою державної політики наповнення бюджету за всяку ціну я була приречена на винесення незаконного рішення, тобто з самого початку судового розгляду справи я перебувала в нерівному становищі відносно Відповідача.

Фактично, судами першої та апеляційної інстанції були порушені принципи об'єктивності та неупередженості суду, а сторони були заздалегідь поставлені в нерівне положення, що призвело до порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу.

 

Просмотров: 1182 | Добавил: karacut | Рейтинг: 0.0/0