До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Електропей Україна» з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування рішення від 29.07.2009 № 0002822304, згідно з яким податковий орган застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3972960,00 грн. за порушення пункту 1 статті 3 Закону України від 23.03.1996 № 98/96-ВР «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», що виявилось у здійсненні торгівельної діяльності без одержання торгового патенту.  

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що рішення про застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій прийнято податковим органом неправомірно, оскільки, на його думку, операції, які здійснював позивач, не є об’єктом оподаткування торговим патентом, а позивач – не є суб’єктом оподаткування. У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.  

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає рішення правомірним. У задоволені позову просив відмовити.  

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.  

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електропей Україна» є юридичною особою, що зареєстрована 14.12.2006 Подільською районною державною адміністрацією м. Києва, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Подільському районі м. Києва з 18.12.2006 за № 17218.  

У липні 2009 року посадовими особами Державної податкової інспекції Київської області проведено перевірку діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 18.12.2006 по 31.03.2009, валютного та іншого законодавства за період з 18.12.2006 по 31.03.2009 (Акт перевірки від 16.07.2010 № 123/23-604/34817404).  

Перевіркою встановлено, що позивач у період, який перевірявся, здійснював реалізацію (електронних одиниць) ваучерів поповнення рахунку мобільного зв’язку через мережу платіжних терміналів – автоматів для прийому платежів.  

Як зазначено в акті перевірки, платежі здійснювалися за допомогою електронної платіжної системи EasyPay - електронна платіжна система в мережі Інтернет, яка надає можливість здійснення он-лайн транзакцій. Максимальний обсяг платежу (міні транзакції), який може бути здійснений користувачем, становить 200 євро. Для роботи в системі не потребується встановлення спеціального програмного забезпечення, доступ до віртуальних засобів платежу здійснюється через єдиний інтернет-ітерфейс. До додаткових можливостей системи відноситься SMS-сервіс. Реєстрація користувачів здійснюється на офіційному сайті системи EasyPay, спосіб підтвердження платежу користувач обирає самостійно.  

Термінали миттєвої оплати найчастіше використовувались для здійснення платежів за послуги мобільного зв’язку, доступу до Інтернет, кабельного телебачення. Процесингова система EasyPay забезпечує високу швидкість обробки транзакцій і безперебійність роботи: процесинговий центр у режимі реального часу обробляє необмежену кількість інформації та працює одночасно з будь-якорю кількістю терміналів . Робота процесингового центру побудована таким чином: з терміналу на сервер надходить інформація по зашифрованому каналу, сервер обробляє отриману інформацію про здійснення платежу, шифрує і передає на сервер постачальника послуг (наприклад, оператора мобільного зв’язку). Після чого гроші зараховуються на рахунок клієнта (наприклад, абонента мобільного зв’язку). Процесингова система EasyPay дозволяє працювати з пристроями, які приймають як готівкові гроші, так і платіжні картки, що робить автомат універсальним і досконалим платіжним пристроєм.  

Як установлено посадовими особами податкового органу, які здійснювали перевірку позивача, останній використовував у своїй діяльності 497 платіжних терміналів, з яких: 254 – було передано в оренду іншим юридичним та фізичним особам; 243 – передано фізичним особам – підприємцям на підставі договорів доручення.  

Відносно платіжних терміналів, переданих фізичним особам – підприємцям на умовах договорів доручення, перевіркою встановлено, що повірений (фізична особа – підприємець) зобов’язувався від імені та за рахунок довірителя (позивача), зокрема, здійснювати за допомогою апаратів з прийому платежів (платіжних терміналів) прийом готівкових коштів від споживачів з метою поповнення абонентських рахунків операторів мобільного (стільникового) зв’язку.  

На підставі вказаних обставин посадовими особами податкового органу було зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 1 статті 3 Закону України від 23.03.1996 № 98/96-ВР «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», що виявилось у реалізації за готівковий рахунок через платіжні термінали товарів – електронних ваучерів без торгових патентів на ці товари, а саме: у період з 01.02.2007 по 01.07.2008 – через 497 платіжних терміналів; з 01.07.2008 по 01.09.2008 – через 442 платіжних терміналів; з 01.09.2008 по 01.10.2008 – через 426 платіжних терміналів; з 01.10.2008 по 01.12.2008 – через 226 платіжних терміналів; з 01.12.2008 по 01.01.2009 – через 251 платіжних терміналів; з 01.01.2009 по 01.03.2009 через 247 платіжних терміналів.  

Як зазначив відповідач, місячна вартість торгового патенту у ці періоди становила 180,00 грн.  

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва прийнято рішення від 29.07.2009 № 0002822304 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3972960,00 грн. за порушення пункту 1 статті 3 Закону України від 23.03.1996 № 98/96-ВР «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».  

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач оскаржив його до податкових органів в адміністративному порядку. Проте, за результатами розгляду його скарг вищестоящими податковими органами оскаржуване рішення відповідача було залишено без змін, а скарги без задоволення.  

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.  

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом. Система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України (стаття 92 Конституції України).  

В силу статті 14 Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII «Про систему оподаткування» до загальнодержавних належить, зокрема, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.  

Порядок патентування торговельної діяльності за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяльності у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, що провадиться суб'єктами підприємницької діяльності визначається Законом України від 23.03.1996 № 98/96-ВР «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (далі – Закон № 98/96-ВР).  

Відповідно до статті 1 Закону № 98/96-ВР об'єктом правового регулювання згідно з цим Законом є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.  

Тобто, для оподаткування патентом діяльність платника податків повинна мати ознаки торговельної.  

Під торговельною діяльністю, згідно з частиною другою статті 3 Закону № 98/96-ВР, розуміється роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.  

При цьому, в силу частини третьої статті 3 Закону України від 23.03.1996 № 98/96-ВР «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» торговельна діяльність повинна здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів, під якими слід розуміти: магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину; кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців; автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі; лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності – фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі – ринків усіх форм власності; стаціонарні, малогабаритні й пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом; фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування; оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.  

Як вже зазначалось судом, позивач здійснював діяльність, що полягала у прийнятті через платіжні термінали готівкових коштів від споживачів послуг мобільного (стільникового) зв’язку, переведенні цих коштів у безготівкову форму, здійсненні за допомогою електронної платіжної системи EasyPay клірингу отриманих коштів, подальшому їх безготівковому переказі та зарахуванні на рахунки абонентів операторів мобільного (стільникового) зв’язку.  

Рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі відповідно до чинного законодавства підпадає під ознаки переказу коштів (пункт 1.24 статті Закону України від 05.04.2001 № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).  

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 4 Закону України від 12.07.2001 № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» переказ грошей вважається фінансовою послугою.  

Це означає, що діяльність, яку здійснював позивач, в дійсності є нічим іншим як діяльністю з наданням фінансових послуг по переказу грошей, а не торгівельною діяльністю, як це вважає відповідач.  

Висновок відповідача про те, що торгівлю «електронними ваучерами» належить вважати торгівлею товарами, суд до уваги не приймає, адже жодного доказу існування «електронного ваучера» як товару у вигляді матеріального об’єкту відповідач суду не надав.  

Водночас, під час судового розгляду судом встановлено, що під «електронним ваучером» сторони розуміють певну інформацію у вигляді цифрового коду, яка за жодних обставин в силу своїх властивостей не може вважатися товаром. Цей код є лише певним засобом ініціювання грошового переказу у платіжній системі EasyPay за допомогою додаткових можливостей цієї системи, зокрема, SMS-сервісу, який обирається споживачем самостійно на власний розсуд.  

Крім того, суд звертає увагу на те, що платіжний термінал також не може вважатися пунктом продажу товарів у розумінні частини третьої статті 3 Закону № 98/96-ВР. При цьому, застосування жодних аналогій закону у сфері публічно-правових відносин, зокрема, у питаннях оподаткування, як на цьому наполягав відповідач, є неприпустимим.  

Таким чином, висновки відповідача про те, що послуги, які надавав позивач є об’єктом оподаткування торговим патентом, є помилковими і не ґрунтуються на вимогах закону.  

Суд зазначає, що відповідач, як орган державної влади зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга ст. 19 Конституції України).  

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести всі обставини справи, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує про адміністративного позову.  

Відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не доказав суду правомірність прийнятого ним рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.  

За таких обставин, виходячи з заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає позов таким, що підлягає задоволенню.  

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).  

Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.  

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, проте вимог про відшкодування судових витрат позивач суду не заявляв. Таким чином, судові витрати стягненню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.  

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 86, 94, 159 – 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  

п о с т а н о в и в:  

Адміністративний позов задовольнити.  

Визнати протиправним і скасувати рішення від 29.07.2009 № 0002822304, прийнятого   Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва, згідно з яким до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропей Україна» застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення пункту 1 статті 3 Закону України від 23.03.1996 № 98/96-ВР «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» в сумі 3972960 (три мільйони дев’ятсот сімдесят дві тисячі дев’ятсот шістдесят) гривень.  

  Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.  

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.