1. При розгляді справи за позовом Мальковець О.В. до ВАТ КБ «Надра» про визнання кредитного договору недійсним, в рішенні суду першої інстанції (залишеним без змін рішеннями судів апеляційної і касаційної інстанції) застосовуються до правовідносин та аналізуються судом певні положення Закону України «Про захист прав споживачів» (зокрема, стаття 11 Закону).

Тобто суди вважають, що кредит на придбання продукції для власного кінцевого споживання, є споживчим кредитом і правовідносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», але при цьому стягують зі споживача державне мито за розгляд справи.

Рішення суду першої інстанції – http://reyestr.court.gov.ua/Review/10078665

Рішення суду другої інстанції – не опубліковано.

Рішення суду третьої інстанції – не опубліковано.

2. При розгляді справи за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до Гондарука С.А. про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом Гондарука С.А. до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору недійсним, в рішенні суду першої інстанції (залишеним без змін рішеннями судів апеляційної і касаційної інстанції) зазначено, що положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються до спірних правовідносин.

Тобто у даному випадку суди вважають, що кредит на придбання продукції для власного кінцевого споживання, не є споживчим кредитом і правовідносини не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Рішення суду першої інстанції – http://reyestr.court.gov.ua/Review/9662999

Рішення суду другої інстанції – http://reyestr.court.gov.ua/Review/13357373

Рішення суду третьої інстанції – не опубліковано.

3. При розгляді справи за позовом ПАТ «Банк Форум» до Рачинського О.Б., Рачинської О.М., Белінського В.В. про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом Рачинського О.Б. до ПАТ «Банк Форум» про визнання кредитного договору недійсним, в рішенні суду апеляційної інстанції (залишеним без змін рішенням суду касаційної інстанції) зазначено, що положення Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються до спірних правовідносин, але лише до укладання кредитного договору. Після його укладання слід застосовувати спеціальне законодавство в системі кредитування.

Тобто у цьому випадку суди вважають, що кредит на придбання продукції для власного кінцевого споживання, є споживчим кредитом, але правовідносини Законом України «Про захист прав споживачів» не регулюються.

Рішення суду першої інстанції – не опубліковано.

Рішення суду другої інстанції – не опубліковано.

Рішення суду третьої інстанції – http://reyestr.court.gov.ua/Review/14402305

Таким чином, існують 3 (три) позиції судів України, щодо застосування одних і тих самих положень Закону України «Про захист прав споживачів», які відрізняються одна від одної. По всіх трьох справах, які наведені у якості прикладу неоднозначного застосування законодавства, подано заявки до Європейського Суду з Прав Людини, тобто позивачі не погодились з жодним застосуванням Закону судами.

Це призвело до порушення конституційних прав і свобод суб’єкта права на конституційне звернення, а саме:

При розгляді справи за позовом ВАТ «Державний ощадний банк України» до Степаненка А.М. про стягнення боргу за кредитним договором та зустрічним позовом Степаненка А.М. (суб’єкта права на конституційне звернення) до ВАТ «Державний ощадний банк України» про зобов’язання вчинити певні дії, суд, не знаючи, яку норму права слід застосувати до спірних правовідносин, відмовив у задоволенні позову Степаненка А.М. взагалі без пояснень, мотивації та правового обґрунтування, чим порушив вимоги частини 3 статті 42 Конституції України та статті 55 Конституції України. Зазначене рішення набрало законної сили, оскільки суд, щоб унеможливити його оскарження (на усякий випадок), ухвалив рішення в загальному порядку за відсутності позивача Степаненка А.М. та заяви про розгляд без нього, не направив копію рішення поштою, а скоріше видав виконавчий лист.

Рішення суду першої інстанції – http://reyestr.court.gov.ua/Review/14076186

Перелік статей (окремих положень) Конституції України та Закону України «Про захист прав споживачів», тлумачення яких має бути дано Конституційним Судом України:

-          частина 3 статті 42 Конституції України:

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

-          пункт 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»:

споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції;

-          пункт 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»:

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

-          абзац 2 пункту 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»:

Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

-          частина 2 пункту 7 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»:

Право відкликання згоди не застосовується щодо споживчих кредитів на придбання житла;

-          пункт 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»:

Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України та Закону України «Про захист прав споживачів»:

У 2005 році Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» (№ 3161-IV від 01.12.2005 року) Закон України «Про захист прав споживачів» (№ 1023-XII від 12.05.1991 року) викладено в новій редакції.

Нова редакція цього Закону містила ряд положень щодо регулювання прав споживачів у разі придбання ними продукції у кредит, перелік істотних умов договору про надання споживчого кредиту, перелік підстав для визнання недійсними правочинів, які порушують права споживачів.

Певний час суб’єкти споживчих правовідносин – кредитні установи (банки) не виконували вимоги цього Закону, що змусило Національний Банк України, через півтора роки після набрання чинності Законом, ухвалити Постанову Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», якою, в межах повноважень, розтлумачено вимоги Закону.

Важливо зазначити, що навіть після цього, певна частина банків продовжувала ігнорувати вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року. У зв’язку із цим, Національний Банк України був змушений звернутися до комерційних банків з листом №40-117/2093-6134 від 16.06.2007 р. «Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Згідно абзацу 2 цього Листа, «при підготовці Правил надання банками України інформації
споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту Національний банк України діяв в межах вимог чинного законодавства України і, зокрема, вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції від 01.12.2005 N 3161-IV), безумовне виконання яких банки мали забезпечувати вже впродовж півтора року».

У абзаці 3 цього Листа зазначено наступне: «Зокрема наголошувалося на необхідності перегляду діючих форм кредитних договорів. Разом з цим зверталася увага банків на можливість виникнення в їх діяльності певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит з фізичними особами, що обумовлені нормами статті 11 Закону. Вважаємо за необхідне підкреслити, що договір споживчого кредиту - це правочин, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших банківських правочинів».

До цих засобів правового захисту відноситься, зокрема:

-          право вимагати розірвання договору про надання споживчого кредиту і відшкодування завданих збитків (частина 2 пункту 2 статті 11 Закону та частина 1 пункту 7 статті 15 Закону);

-          право вимагати визнання договору недійсним в цілому (частина 2 пункту 6 статті 18 Закону);

-          право вимагати встановлення юридичного факту відсутності істотних умов договору (частина 3 пункту 4 статті 11 Закону), що автоматично зумовлює визнання його не укладеним (пункт 1 статті 638 Цивільного кодексу України).

-          тощо.

Оскільки, внаслідок фінансової кризи, велика кількість кредитних справ опинилася в судах, то виявилася безліч порушень прав споживачів, вчинена банками у змісті кредитних договорів, а також при укладенні та виконанні договорів. При цьому внаслідок істотного лобіювання з боку банків, судді не завжди готові об’єктивно та неупереджено розглядати справи.

Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.) Верховним Судом України не надало необхідної ясності, оскільки в частині застосування Закону України «Про захист прав споживачів» було наведено наступне: «застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування».

Така думка Верховного Суду України підтверджується і відповідними рішеннями, наприклад, опублікованим у реєстрі судових рішень за адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/13336633. Але ця позиція і відповідні рішення є незаконними та свідомо неправосудними, оскільки прямо (діаметрально) суперечать нормам Закону, а саме:

Пункт 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» регулює права споживача ДО УКЛАДАННЯ кредитного договору.

Пункти з 6 по 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» регулюють права споживача ПІД ЧАС ДІЇ кредитного договору.

Частина 7 пункту 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» регулює права споживача ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ДІЇ кредитного договору.

Фактично дію Закону, прийнятого сотнями депутатів Верховної Ради України, було скасовано або обмежено рішенням кількох суддів Верховного Суду України в масштабах країни.

При цьому, наведена позиція судів не розділяється Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики, яким надаються змістовні листи-відповіді про факти порушення прав споживачів банками. Звертаю увагу, що я не вважаю листи-відповіді, актами неоднозначного застосування законодавства, і надаю їх лише для висвітлення певної правової позиції державного органу.

Враховуючи, що офіційним тлумаченням вважається діяльність компетентного органу державної влади щодо з’ясування і роз’яснення волі законодавця, матеріалізованої в нормі права, керуючись Законом України «Про Конституційний Суд України», -

ПРОШУ:

1. Надати офіційне тлумачення частини 3 статті 42 Конституції України – «Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів», зокрема надавши відповіді на наступні питання:

1.1.            Чи є правомірною відмова суду у відкритті провадження за позовом про захист прав споживачів, із посиланням на те, що кредитні відносини є споживчими лише до підписання договору?

1.2.            Чи справді Держава захищає права споживачів кредитних послуг лише до укладання кредитного договору?

2. Надати офіційне тлумачення пункту 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» - «споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції», зокрема надавши відповіді на наступні питання:

2.1.            Чи можна вважати споживчим кредитом будь-який кредит, який отримує фізична особа, що придбаває або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника?

3. Надати офіційне тлумачення пункту 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» - «Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача», зокрема надавши відповіді на наступні питання:

3.1.            Якщо деякі положення договору про надання споживчого кредиту суперечать один одному (враховуючи ціну договору), чи мають бути визначені правильними найвигідніші для споживача положення (найменша ціна)?

3.2.            Якщо договір містить у назві або у змісті, посилання на те, що гроші надаються на споживчі потреби і кредит є споживчим (тобто, укладаючи договір позичальник розраховував на певні права, надані Законом України «Про захист прав споживачів»), чи є правомірним ігнорування судом такої інформації при визначенні характеру правовідносин?

4. Надати офіційне тлумачення абзацу 2 пункту 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» - «Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі», зокрема надавши відповіді на наступні питання:

4.1.            Якщо детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача (графік погашення), передбачений частиною 2 пункту 4 статті 11 Закону, не містить певних сум відсотків (в абсолютному грошовому виразі), а в тексті договору лише зазначена процентна ставка у відсотках, що призвело до хибного оцінювання споживачем своєї здатності обслуговувати кредит, чи є правомірним стягнення зі споживача сум, що не були зазначені в договорі у грошовому вираженні?

4.2.            Якщо у змісті договору про надання споживчого кредиту зазначене право банку на зміну (збільшення) істотної умови – процентної ставки - в односторонньому порядку, чи є правомірною зміна (збільшення) в односторонньому порядку іншої істотної умови – відповідальності сторін?

5. Надати офіційне тлумачення частини 2 пункту 7 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» - «Право відкликання згоди не застосовується щодо споживчих кредитів на придбання житла», зокрема надавши відповіді на наступні питання:

5.1.            Чи можна зазначене положення Закону розуміти, як волю законодавця відносно того, що кредити на придбання житла є споживчими кредитами та регулюються Законом України «Про захист прав споживачів»?

5.2.            Чи можна зазначене положення Закону розуміти, як підтвердження того, що розмір (грошова сума) споживчого кредиту нічим не обмежується?

6. Надати офіційне тлумачення пункту 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» - «Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав», зокрема надавши відповіді на наступні питання:

6.1.            Чи передбачено цією нормою, що відповідальність по сплаті держмита повертається, якщо правовідносини є споживчими, але у задоволенні позову про захист прав споживачів з будь-яких підстав відмовлено?

6.2.            Чи має право суд обмежувати доступ до правосуддя з позовами про захист прав споживачів, шляхом постановлення ухвали про усунення недоліків (сплату держмита), виходячи з припущення, що правовідносини не є споживчими, до розгляду справи по суті?

Додатки:

Докази наявності права на конституційне звернення:

1. Копія паспорту громадянина України (1 аркуш).

Докази неоднозначного застосування норм законодавства судами України:

2. Рішення судів трьох інстанцій по справі за позовом Мальковець О.В. до ВАТ КБ «Надра» про визнання кредитного договору недійсним, виготовлені апаратом суду (4 аркуші).
3. Рішення судів трьох інстанцій по справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до Гондарука С.А. про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом Гондарука С.А. до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору недійсним, виготовлені апаратом суду (9 аркушів).
4. Рішення судів трьох інстанцій по справі за позовом ПАТ «Банк Форум» до Рачинського О.Б., Рачинської О.М., Белінського В.В. про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом Рачинського О.Б. до ПАТ «Банк Форум» про визнання кредитного договору недійсним, виготовлені апаратом суду (6 аркушів).

Докази порушення конституційних прав та свобод суб’єкта права на конституційне звернення:

5. Копія договору про іпотечний кредит №1618 від 02.10.2007 р. (6 аркушів).
6. Копія платіжних квитанцій про оплату перших платежів за кредит у гривнях (1 аркуш).
7. Копія позовної заяви ВАТ «Ощадбанк» (2 аркуші).
8. Копія зустрічної позовної заяви Степаненка А.М. (1 аркуш).
9. Копія рішення суду від 01.02.2011 р. по справі №2-508/2011 р. (2 аркуші).
10. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.04.2011 р. (1 аркуш).

Додаткові документи і матеріали:

11.  Копія листа-відповіді Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, щодо аналізу кредитного договору комерційного банку (2 аркуші).
12. Дві копії конституційного звернення з додатками.

Суб’єкт права на конституційне звернення         _____________________/А.М. Степаненко

29.04.2011 р.