Главная Регистрация Вход RSS

[20-Сен-12]
стамбульская конвенция (0)

[07-Дек-11]
продолжение текста приговора Тимошенко (0)

[01-Май-11]
СУД С НАЛОГОВОЙ (ВЕБМАНИ) (0)

[22-Сен-12]
обжалование результатов выборов (0)

[01-Май-11]
ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА ХАКЕРСКИЕ АТАКИ (0)

[16-Окт-12]
застосування судами при розгляді справ окремих норм земельного права (0)

[11-Май-11]
депортация иностранцев (0)

[15-Июн-11]
ПОЛОЖЕННЯ про забезпечення доступу до публічної інформації у Верховному Суді України (0)

[16-Сен-12]
Проституция в Луганске (0)

[05-Май-11]
О НАЛОГОВЫХ СПОРАХ (0)

Главная » 2012 » Июль » 22 » Щодо деяких спірних питань застосування норм цивільного процесуального права

---

12:51 Щодо деяких спірних питань застосування норм цивільного процесуального права

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ЛИСТ 10.07.2012 № 6-47/0/9-12 Головам апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим Розглянувши лист заступника голови апеляційного суду м. Києва щодо деяких спірних питань застосування норм цивільного процесуального права, судова палата у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає таке. 1. Питання: Правила якої підсудності, статті 109 чи статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), застосовуються до позову спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини? Відповідь: Територіальна підсудність визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції (статті 108 - 114 ЦПК). Стаття 109 ЦПК визначає підсудність справ за місцезнаходженням відповідача, а стаття 114 ЦПК визначає правила виключної підсудності. Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК, звернувшись у нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину. Відповідно до статті 66 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за місцем відкриття спадщини. З урахуванням викладеного на позови спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини поширюються правила виключної підсудності і вони пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини, якщо такі позови виникають із приводу нерухомого майна. 2. Питання: Чи підлягають застосуванню передбачені статтею 88 ЦПК правила розподілу судових витрат при розгляді в порядку глави 2 розділу VII1 цього Кодексу заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду та, зокрема, чи підлягає поверненню заявнику сума судового збору, сплаченого за розгляд такої заяви, у разі її задоволення судом, оскільки при розгляді такої заяви рішення не ухвалюється, а постановляється ухвала? Відповідь: Відповідно до статті 38911 ЦПК за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду суд постановляє ухвалу про видачу виконавчого листа або про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення. Згідно із частиною третьою статті 208 ЦПК судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, а у випадках, передбачених статтями 3896, 38911 цього Кодексу, - постановленням ухвали. Главою 2 розділу VII1 ЦПК, що регулює видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, не визначено питання повернення судових витрат, зокрема, судового збору. Разом із тим, враховуючи специфіку правової природи вказаної ухвали, стаття 38911 ЦПК, як вже було визначено вище, поширює на таку ухвалу правила, встановлені ЦПК для ухвалення рішення. Статтею 88 ЦПК визначено правила розподілу судових витрат між сторонами. Зокрема, у частині першій цієї статті передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначене питання має вирішуватись у зв'язку із тим, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 3898 ЦПК до заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Тому судові витрати після розгляду заяви підлягають розподілу між сторонами. Отже, враховуючи системний аналіз цивільного процесуального законодавства, на розподіл судових витрат за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду поширюються положення статті 88 ЦПК і заявникові повертається сума судового збору, сплаченого за розгляд такої заяви, у разі її задоволення судом. 3. Питання: Які процесуальні дії має вчинити суддя апеляційного суду у разі надходження заяви про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги після закінчення встановленого суддею строку та постановлення ухвали про повернення скарги? Відповідь: Згідно з частиною другою статті 297 ЦПК до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 ЦПК. У такому разі суддя апеляційного суду постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, надає строк для усунення її недоліків. В ухвалі суду необхідно навести підстави залишення апеляційної скарги без руху та визначити строк для усунення недоліків із урахуванням реальної можливості отримання заявником копії ухвали та виправлення недоліків (зокрема, підписання скарги, подання довіреності, оригіналів документів про сплату судового збору), який не може перевищувати п'яти днів із дня отримання ухвали особою, яка подала апеляційну скаргу. В ухвалі також має бути зазначено про наслідки невиконання вимог щодо усунення недоліків (частина друга статті 121 ЦПК). У разі невиконання вимог закону, наведених в ухвалі про залишення скарги без руху, суддя-доповідач постановляє ухвалу про визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення. Отже, після постановлення такої ухвали апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою завершено. У зв'язку із цим суддя апеляційного суду ніяких процесуальних дій після постановлення такої ухвали вчиняти не може, крім усунення описки тощо. Ураховуючи викладене, у разі надходження заяви про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги після закінчення встановленого суддею строку та постановлення ухвали про повернення скарги вона повертається заявникові листом керівника апарату чи завідуючого секретаріату суду. При цьому у такому листі заявникові слід роз'яснити положення частини п'ятої статті 121 ЦПК про те, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до апеляційного суду з апеляційною скаргою на загальних підставах. 4. Питання: Чи підлягає поновленню строк апеляційного оскарження при застосуванні апеляційним судом положення частини третьої статті 297 ЦПК? Відповідь: Частина третя статті 297 ЦПК містить різні положення при вирішенні питання про поновлення строку апеляційного оскарження. Так, апеляційна скарга залишається без руху, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнано неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження буде визнано неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. Отже, пропущений процесуальний строк апеляційного оскарження може бути поновлено, якщо суддя-доповідач своєю ухвалою визнав вказані в заяві про поновлення цього строку неповажними, і заявник протягом установленого законом строку навів інші поважні причини. Проте у разі постановлення суддею-доповідачем ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження, поновлення строку апеляційного оскарження у разі подання повторної апеляційної скарги із заявою про поновлення строку, навіть при наведенні інших підстав для поновлення строку, законом не передбачено. Так, частиною четвертою статті 297 ЦПК імперативно визначено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження також у випадку, якщо є ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи (пункт 3). 5. Питання: Чи підлягають роз'ясненню ухвали суду? Чи підлягають оскарженню в порядку статті 293 ЦПК ухвали суду про відмову у роз'ясненні ухвали? Відповідь: Діюче процесуальне законодавство не дає прямої відповіді на це питання. Зміст статті 221 ЦПК вказує на те, що роз'ясненню підлягає рішення, яке має виконуватись як у добровільному порядку, так і примусово. Головною підставою для подання заяви про роз'яснення рішення суду є його незрозумілість, що ускладнює виконання рішення. У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" судам роз'яснено, що відповідно до статті 221 ЦПК роз'яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Щодо апеляційного оскарження ухвали суду про відмову у роз'ясненні ухвали, то відповідь надана в інформаційних листах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2011 року "Щодо можливості оскарження окремо від рішення суду ухвал, перелічених у статті 293 Цивільного процесуального кодексу України" та від 13 лютого 2012 року № 4-183/0/4-12 "Щодо деяких спірних питань застосування процесуальних норм у зв'язку зі змінами до Цивільного процесуального кодексу України". Заступник Голови М.П. Пшонка

1 2 3 4 5 Просмотров: 1622 | Добавил: karacut | Рейтинг: 0.0/0