ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

                                                                                              м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 4

                                                                              Позивач:  Аюпов Костянтин Вікторович,

             м. Луганськ, вул. Кармелюка,

             буд.104, 91037, тел. 54- 47-38.

                                                                          Відповідач: (особа, яка подає касаційну

                                                                                                скаргу).

                                                                                                Вожик Юрій Самуїлович,

                         Германія, м. Ратінген,

                         Берлінерплац, 4., 40880.

                         м. Луганськ, вул  Оборонна, 3/27,

                          91000.

КАСАЦІЙНА СКАРГА

на рішення Апеляційного суду Луганської області від 08.11.2004

Рішенням  Апеляційного суду Луганської області  від 08.11.2004 було скасоване рішення Ленінського місцевого суду м. Луганська про відмову в задоволенні позовних вимог Аюпова Костянтина Вікторовича про стягнення суми боргу та ухвалене рішення про часткове задоволення позовних вимог.  Згідно з рішенням суду  з  відповідача на користь позивача стягнуто 16 тисяч гривень 90 копійок, а також витрати на сплату державного мита у розмірі 160 грн. 15 копійок, а також стягнуто  державне мито у дохід держави у розмірі 3 грн.

Рішення суду вважаю необґрунтованим, як таке, що постановлене  з порушенням норм матеріального та процесуального права  з наступних підстав.

Відповідно до пункту 6 статті 203 ЦПК України, у рішенні суду повинні визначатися встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Судом правильно встановлено, що  між мною та Аюповим К.В. був укладений договір позики.

Згідно ст. 374 ЦК УРСР (у редакції 1963 р.)  за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Згідно статті 216 ЦК УРСР,  зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Мною, 27.10.1999, у рахунок повернення боргу, передані позивачу три тисячі доларів США, про що ним складена розписка.

            Посилання Апеляційного суду  Луганської області на висновок експертизи № 438 від 17.02.2003, згідно якого встановити ким, Аюповим К.В. або іншою особою виконаний підпис на розписці від 17 жовтня 1999 р. не уявилося можливим,  як на доказ того, що ним не складалася  розписка та мною не передавалися йому гроші, вважаю необґрунтованим.

Згідно висновку експертизи № 438 від 17.02.2003, встановити Аюповим К.В. або іншою особою вчинений підпис у розписці не уявляється можливим внаслідок того, що підпис виконаний простими рухами  у безбуквенної  транскрипції  та уявляє собою обмежений графічний матеріал.

Висновок експерта констатує лише факт, що підпис Аюпова К.В. неможливо ідентифікувати, але  не спростовує факту вчинення підпису позивачем.

Згідно ст. 15 Цивільного процесуального  кодексу України при дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і прийнятті рішення суд є незалежним від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб; ніякі докази, у тому числі висновок експерта не можуть  мати  для суду наперед встановленої сили та  повинні ретельно досліджуватися.

Висновок експертизи судом ретельно не досліджений, зокрема не встановлено, чи можливо підпис Аюпова К.В. ідентифікувати взагалі.

Згідно ст. 30 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Таким чином, Аюпов К.В.  повинен був довести у судовому засіданні, що підпис вчинений не ним, а іншою особою, але таких доказів ним суду не надано та у судовому засіданні не добуто.

Вважаю, що судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем не надано доказів того, що  розписка про повернення суми боргу відповідачу не надавалася та не є  справжньою та того що борг йому не повертався.

Крім того, в рішенні  зазначено, що станом на 27.08.1999, тобто на момент укладення договору позики, 3000 доларів США було еквівалентно 13179 грн. 30 коп.

Згідно ст. 374 ЦК України (у редакції 1963 р.) за договором позики позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей, яка йому була передана.

Згідно ст. 169 ЦК України ( у редакції 1963 р.), грошові зобов’язання  повинні бути виражені і підлягають оплаті у національній валюті.

Але якщо станом на 27.08.1999 3000 доларів США було еквівалентно 13179 грн. 30 коп., у рішенні суд повинен був навести мотиви, з яких він дійшов висновку, чому треба стягнути з відповідача саме 16 314 грн. 90 коп., а не 13179 грн. 30 коп. та чому  ним застосовано курс долара саме на 27.08.2000 р., а не на дату укладення договору. Судом також не з’ясовано, у якій саме валюті проводилися розрахунки.

За таких обставин Апеляційний суд Луганської області був зобов'язаний не обмежуватись розглядом поданої боргової розписки, а відповідно до ст. 15 ЦПК вжити всіх передбачених законом заходів до повного, всебічного й об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, зокрема ретельно перевірити всі доводи Аюпова К.В. 

Таким чином, вважаю, що рішення Апеляційного суду Луганської області винесено необґрунтовано та підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 334  ЦПК України, -

ПРОШУ:

1.   Рішення Апеляційного суду Луганської області від 08.11.2004 про стягнення з Вожика Юрія Самуїловича  на користь Аюпова Костянтина Вікторовича 16 тисяч гривень 90 копійок, а також витрат на сплату державного мита у розмірі 160 грн. 15 копійок, а також про стягнення   державного  мита у дохід держави у розмірі 3 грн. скасувати в повному обсязі.

2.   Залишити рішення Ленінського місцевого суду м. Луганська без змін.

Додаток: на ___________ аркушах

1. Копія касаційної скарги для відповідача
2. Квитанція про сплату державного мита.

Вожик Юрій Самуїлович

«_______»________ 2005