Понедельник, 26-Окт-20, 21:36
Главная Регистрация RSS
Приветствую Вас, Гость

[09-Ноя-11]
КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗВЕРНЕННЯ (0)
[29-Авг-12]
Борцова против Украины (0)
[29-Июл-12]
СПРАВА "ГОНГАДЗЕ проти УКРАЇНИ" (0)
[21-Май-11]
Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності в господарських судах України (0)
[07-Май-11]
ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ (0)
[16-Сен-12]
набуття права власності на об'єкти безхазяйного нерухомого майна (1)
[13-Авг-12]
Шляхи удосконалення порядку бюджетного відшкодування податку на додану вартість (0)
[20-Сен-12]
стамбульская конвенция (0)
[20-Окт-12]
Молодь: її права та соціальне становлення в сучасній Україні (0)
[06-Май-11]
Издание Правое дело выиграло суд против Украины (0)
Наш опрос
Какой бесплатной услугой Вы бы воспользовались ?
Всего ответов: 54
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Вход на сайт
Поиск
Календарь
«  Май 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Главная » 2011 » Май » 21 » Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності в господарських судах України
12:59
Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності в господарських судах України


Проблема "беззахисності" підприємств та інших господарських організацій неодноразово порушувалася в юридичній літературі, і багато її аспектів висвітлювалося як у період планового народного господарства, так і під час переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки на початку 90-х років. Сьогодні на сторінках періодичних видань серед фахівців права ведуться гострі дискусії щодо перегляду судових рішень; терміну набрання законної сили рішень господарського суду; строку апеляційного оскарження; строків подання заяв про поворот виконання рішень, ухвал, постанов; про можливість вирішення в судовому процесі мирової угоди третіми особами, що не заявляють самостійних вимог відносно спору; питання про підписання мирової угоди при наявності в справі декількох позивачів і відповідачів; досудове врегулювання господарських спорів; відшкодування немайнової (моральної) шкоди в господарському суді та ін.

На сучасному етапі розвитку української державності законодавство, яке регулює підприємницьку діяльність, ще недостатньо забезпечує поєднання свободи підприємництва і конкуренції з належним захистом прав суб’єктів підприємницької діяльності, що, в свою чергу, зумовлює необхідність звернення останніх до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, тому питання захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності в господарському суді на сучасному етапі є особливо актуальним і практично значимим. Крім того, у більшості угод, що укладаються організаціями України з організаціями інших країн, передбачається арбітражний порядок вирішення спору.

Захист прав суб’єктів підприємницької діяльності регулюється і гарантується нормами цивільного і господарського права. Однак законодавча база в окремих спірних питаннях не дає повних відповідей для винесення обгрунтованих законних рішень. Слабкість і недосконалість правового захисту підприємництва, неврегульованість багатьох його аспектів, неузгодженість нормативних актів негативно впливають на ефективність підприємництва в Україні. Крім того, низький рівень правосвідомості підприємців призводить до виникнення "тіньового" підприємництва, а також до появи квазі-правових (по суті кримінальних) інституцій владнання конфліктів та забезпечення виконання зобов’язань.

Господарське законодавство України відзначається крайньою непослідовністю, суперечливістю, неузгодженістю і містить істотні прогалини. Не витримує ніякої критики якість законодавчого процесу. В жодній із сфер економічної діяльності поки що не маємо логічно завершеного системного законодавчого забезпечення. Одним із дестабілізуючих факторів для сфери господарських правовідносин стає прийняття законів, що не враховують реальної соціально-економічної ситуації, вступають у конфлікт з Основним законом держави – Конституцією України та іншими, раніше прийнятими нормативно-правовими актами. Належне нормативне забезпечення охорони і захисту господарських прав можливе лише за допомогою застосування комплексного нормативно-правового регулювання – у Конституції, законах, підзаконних, локальних правових актах.

Для підприємців нерідко проблемою є правильний вибір та ефективне використання і застосування передбачених законодавством засобів захисту — тих правових засобів, за допомогою яких можна запобігти, припинити, усунути порушення прав. Щоб змусити або спонукати правопорушника припинити дії, які порушують право підприємця, або запобігти таким діям, необхідно знати положення законодавства, що регулює різні засоби захисту, і вміти їх застосовувати, бо саме від знання законодавства і вміння захищати свої права та інтереси залежить успіх та результат діяльності підприємців.

Часто права суб’єктів підприємницької діяльності порушуються через незаконне втручання в їхню діяльність державних органів, особливо органів державної податкової служби та інших контролюючих органів.

Всупереч численним проблемам і негараздам, притаманним реформаційним процесам, не тільки збереглася, а й набула подальшого поширення тенденція до збільшення числа спорів, вирішених господарськими судами. Це зумовлено не лише активізацією господарської діяльності в Україні, а й посиленням авторитету господарських судів у підприємницького загалу, який прагне вирішувати господарські конфлікти цивілізованим способом. Крім того, суттєвим фактором, що вплинув на підвищення позовної активності суб’єктів підприємницької діяльності, є зменшення суми державного мита, що стягується при поданні позовів майнового характеру, до 1 відсотка від суми позовних вимог та обмеження його максимального розміру ста неоподатковуваними мінімумами доходів громадян. Зростання числа розглянутих справ у значній мірі пояснюється також і розширенням кола правовідносин, врегулювання яких можливе в порядку господарського судочинства.

У структурі вирішення спорів традиційно домінують види майнового характеру: спори про укладання, зміну та розірвання договорів; спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств або організацій; справи про банкрутство тощо.

Право на судовий захист в судовому процесі реалізується перш за все через право на позов. Для того, щоб він виконав цю важливу функцію, необхідно подати його до господарського суду для розгляду в передбаченому законом порядку, оскільки господарське судочинство ці питання вирішує тільки у порядку позовного провадження, за винятком справ про банкрутство.

Гарантією задоволення законних вимог позивача є забезпечення позову. Позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Захист прав суб’єктів підприємницької діяльності в господарському суді може здійснюватися за умови порушення їх прав і охоронюваних законом інтересів і лише за особистою участю зацікавлених суб’єктів, що володіють необхідною правосуб’єктністю.

Конституційною гарантією захисту прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності є перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, а також перегляд судових рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України.

Інститут захисту прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності має свої особливості й специфіку. Під захистом розуміють сукупність способів (заходів), які застосовуються до порушників господарських правовідносин. У матеріально-правовому розумінні – це норми господарського права, що визначають форми, способи і терміни відновлення порушених прав та інтересів, огородження їх від порушень у майбутньому. У процесуально-правовому значенні це – діяльність, за допомогою якої досягається необхідний ефект щодо реалізації прав і обов’язків: відновлення можливості учасника відносин діяти в межах його правосуб’єктності; володіти, користуватися, розпоряджатися майном; вступати у відносини і реалізовувати права, що випливають з них тощо .

Зміст процесуальної сторони інституту захисту права складає правозастосовча діяльність, здійснювана у формах і способами, встановленими законом, з метою відновлення порушеного права та інтересу, впливу на правопорушника і попередження правопорушень у майбутньому. Діючи на підставі матеріальних норм права, суб’єкт самостійно або за допомогою компетен-тних органів установлює власні права і кореспондуючі їм обов’язки суб’єктів господарських відносин, які не визнають або порушують його права та законні інтереси. Таким чином, діяльність із захисту права відрізняється від матеріально-правового інституту захисту за способом реалізації: зміст першої складає застосування права як особливий вид реалізації, у той час як матеріальні норми з захисту передбачають використання прав, виконання обов’язків і додержання заборон.

Форми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності можна розподілити на три види: досудова, позасудова, судова. Судова може виступати і як самостійна форма захисту прав, і як гарантія законності винесення рішення іншими органами. У науковій юридичній літературі виділяють кілька способів захисту прав, під якими звичайно розуміють заходи, спрямовані на припинення правопорушення та усунення його негативних наслідків. Кожна з форм використовує один чи декілька способів захисту прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності, до яких відносять: встановлення факту наявності прав (відсутності обов’язків); відновлення становища, яке існувало до правопорушення; припинення правопорушення; спонука порушника до виконання обов’язків у натурі; стягнення збитків і штрафних санкцій на користь потерпілої сторони або бюджету. Підстави і порядок використання кожної із зазначених форм і способів захисту встановлюються законодавством або угодою сторін.

Загальнодоступною, гарантованою Конституцією України формою відстоювання власних прав є звернення до суду. При цьому можливості звернення до суду суб’єкта підприємницької діяльності, чиї права порушені, не обмежуються національною судовою системою, він має право звертатися до міжнародних судових установ або до відповідних органів міжнародних організацій. Так, з 1997 р. (з моменту набуття чинності Конвенції про захист прав і основних свобод людини для України) кожен, хто перебуває під юрисдикцією України, після вичерпання всіх національних засобів правового захисту має не лише право, а й реальну можливість звернутися за захистом своїх прав до Європейського суду з прав людини (Франція, м. Страсбург). Щодо статей Конвенції про захист прав і основних свобод людини, на порушення яких суб’єкти підприємницької діяльності можуть скаржитись до Європейського суду, то це можуть бути стаття 6 §1 (право на справедливий судовий розгляд), стаття 1 Протоколу №1 (право на вільне володіння своїм майном) та ін. Так, у справі"Совтрансавто-Холдінг проти України" (рішення від 25 липня 2002 року ) Європейський суд з прав людини констатував порушення Україною статті 6 та статті 1 Протоколу 1 Конвенції та зобов’язав Державу-відповідач у своєму окремому рішенні від 02 жовтня 2003 сплатити заявнику в межах трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним відповідно до статті 44 §1 Конвенції, наступні суми:

500 000 євро (п’ятсот тисяч євро) як відшкодування за матеріальну шкоду;

75 000 євро (сімдесят п’ять тисяч євро) як відшкодування за моральну шкоду;

50 000 євро (п’ятдесят тисяч євро) як відшкодування судових витрат.

Для ефективного захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності необхідно вивчати досвід інших країн з організації і діяльності спеціалізованих судів. Аналіз зарубіжного досвіду показує, що для захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності створені спеціалізовані суди (суд зі справ про банкрутство, суд з питань міжнародної торгівлі та ін.), які для розгляду справ залучають не тільки юристів, а й професіоналів певного виду діяльності. На сучасному етапі цей досвід необхідно вивчати для того, щоб мати певні уявлення про законодавство інших країн, на основі якого можуть в окремих випадках вирішуватись спори між українськими й іноземними суб’єктами підприємницької діяльності. Однак, враховуючи досвід інших країн, не слід забувати свій власний, який склався в період становлення незалежної держави.

Крім того, складність проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності в господарських судах України пояснюється не лише недосконалою нормативною базою, але й браком надійних гарантій судової незалежності. Для здійснення правосуддя господарські суди повинні бути самостійними і незалежними у вирішенні всіх господарських суперечок. Незалежність суду є одним із гарантів захисту прав. І це надзвичайно важливо, бо вплив на діяльність суду з боку інших органів негативно відбивається на результатах їхньої роботи, заважає раціонально організовувати розгляд і вирішення суперечок, не відповідає міжнародним стандартам, де головне - незалежність суду, а право особи на справедливий судовий розгляд є основоположним правом особи з точки зору європейських стандартів.

На сьогоднішній день стосовно України Європейським судом з прав людини винесено лише одне рішення, в якому констатовано порушення права особи на справедливий судовий розгляд (справа „Совтрансавто-Холдинг проти України"). У зв’язку з цим необхідно вчасно сприйняти принципи здійснення правосуддя в рамках європейської системи права і не допустити створення негативної прецедентної бази щодо стану дотримання положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 р.) в нашій державі. У цьому відношенні господарські суди мають стати ефективним важелем державного механізму, який сприятиме зміцненню нашої держави та посиленню авторитету України у світової спільноти.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

Пропоную заходи, які, на мою думку, позитивно впливатимуть на ефективність підприємництва в Україні та покращать стан захисту прав господарюючих суб’єктів.

А. На загальнодержавному рівні:

1. Залучати в процес для розгляду торгово-комерційних суперечок як юристів, так і фахівців у сфері підприємницької діяльності.

2. Організувати на державному рівні правове виховання підприємців з метою юридичної просвіти та підвищення рівня їх правової культури і правового світогляду.

3. Зменшити розміри податків (як свідчить досвід Росії, зменшення розмірів податків сприяє зростанню виробництва, створенню стимулів чистої і чесної діяльності з прозорими грошовими потоками).

4. Змінити систему штрафів: зменшити, по можливості обмежитись лише адміністративними штрафами, а в ряді випадків - замінити штрафи "попередженнями". На сьогодні суб’єкти господарювання перебувають під впливом 40 видів штрафів різних чиновницьких інстанцій .

Б .На законодавчому рівні:

1. Встановити вичерпний перелік підстав відмови у видачі ліцензії, щоб запобігти різниці у визначенні їх у відомчих нормативних актах і суб’єктивному відомчому підходу, що сприятиме їх однаковому застосуванню.

2. Досягти однаковості засобів захисту, що застосовуються при ліцензуванні деяких видів підприємницької діяльності, якщо характер цих санкцій не зумовлений особливостями конкретного виду діяльності.

3. Розширити права суб’єкта підприємницької діяльності на оскарження незаконних дій державного органу, що видає ліцензії, і поширити їх на всі неправомірні рішення цього органу, що впливають на ліцензію підприємця.

4. Передбачити в Законі України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. №698-ХІІ визнання недійсним акта державного або іншого органу, що порушує права підприємців, як засобу захисту їх прав.

5. Доповнити ГПК нормою, яка дозволяла б господарському суду, який встановив під час розгляду справи, що позов пред’явлений не тією особою, якій належить право вимоги, за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного позивача. За таких обставин, у разі встановлення до прийняття рішення, що позов подано неналежним позивачем, господарський суд на підставі пункту 1.1 статті 80 ГПК припиняє провадження у справі. При цьому суд виходить з того, що між сторонами відсутній предмет спору, а отже, його розгляд є неможливим.

В .Щодо примирення сторін у судовому процесі:

1. Встановити норму про повернення позивачу 50% державного мита, сплаченого під час подачі позовної заяви, у випадку підписання мирової угоди з відповідачем.

2. Права сторін на укладення мирової угоди необхідно не тільки закріпити в ст.22 ГПК України, але і підкріпити їх процесуально правовою реалізацією.

3. Закріпити в ГПК положення про "мотивування відмови в укладенні мирової угоди".

4. Закріпити в ГПК суттєві умови укладення мирової угоди, зокрема умови продовження господарської взаємодії сторін, перелік заходів по запобіганню умов і причин, що сприяють виникненню розбіжностей між ними, умови і порядок мирової угоди тощо.

5. Передбачити можливість дострокового укладення мирової угоди і припинення провадження у справі, якщо вона укладена до дати розгляду спору по суті на стадії підготовки справи до розгляду.

6. Визначити в ГПК перелік умов, що повинні або можуть укладатись у мировій угоді.

7. Визначити в ГПК норму, за якою мирова угода могла укладатись на стадії виконання судового акта.

8. Закріпити інститут обов’язкової усної бесіди судді зі сторонами щодо примирення, якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд. Це можна здійснити шляхом доповнення відповідного правила в п.3 статті 65 ГПК України.

9. Встановити в статті 77 ГПК України правило, відповідно до якого при виявленні під час розгляду справи можливостей врегулювання спору шляхом примирення суддя повинен надати сторонам час для врегулювання розбіжностей.

10. Доцільно встановити граничний термін, що може надаватися судом для примирення сторін - від 10 днів до 1 місяця (в залежності від обсягу і складності, а також місцезнаходження сторін).

11. У ГПК України необхідно передбачити жорсткі умови укладення мирової угоди сторонами. Зміст мирової угоди повинен містити не тільки термін і порядок його виконання, але й штрафні санкції до обох сторін за неналежне виконання досягнутої угоди.

12. Доповнити ГПК України правилом про покладання на сторону, яка не виконала умови мирової угоди, обов’язка задовольнити вимоги (відновити права) іншої сторони, заявлені до підписання мирової угоди.

Всі пропоновані заходи матимуть успіх лише у разі створення державою належних умов юридичного гарантування безпеки підприємницької діяльності на легальній основі та проведення державної політики, спрямованої на підвищення ролі правової культури як у життєдіяльності суспільства в цілому, так і на рівні окремої особистості.

Просмотров: 2684 | Добавил: karacut | Рейтинг: 0.0/0