Згідно з пунктом 87.2 статті 87 Податкового кодексу України 
( 2755-17 ) джерелами погашення податкового боргу платника 
податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням 
обмежень, визначених цим Кодексом ( 2755-17 ), а також іншими 
законодавчими актами.
 При цьому відповідно до пункту 87.11 статті 87 Податкового 
кодексу України ( 2755-17 ) орган стягнення звертається до суду 
з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - 
фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду 
здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про 
виконавче провадження.
 Таким чином, для стягнення податкового боргу з платника 
податку, що є фізичною особою, необхідне відповідне рішення суду. 
Зазначене рішення з урахуванням вимог пункту 87.11 статті 87 
Податкового кодексу України ( 2755-17 ) підлягає виконанню 
державною виконавчою службою.
 При цьому, як випливає з аналізу норм Податкового кодексу 
України ( 2755-17 ), зміст вимоги про стягнення суми податкового 
боргу з фізичної особи не тотожний змісту вимоги про стягнення 
коштів за податковим боргом, передбаченого статтею 183-3 Кодексу 
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).
 Тому вирішення справ за позовом податкового органу про 
стягнення податкового боргу з платника податків - фізичної особи 
повинно здійснюватися за загальними правилами позовного 
провадження. Звернутися з поданням у порядку статті 183-3 Кодексу 
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) в розглядуваному 
випадку податковий орган не має права.
 У разі пред'явлення органом державної податкової служби 
подання про стягнення податкового боргу з платника податків - 
фізичної особи у порядку статті 183-3 Кодексу адміністративного 
судочинства України ( 2747-15 ) суд відмовляє у прийнятті такого 
подання на підставі частини четвертої вказаної статті. 

 2. Порядок стягнення податкового боргу платників податків, 
крім фізичних осіб, регулюється статтями 95 - 99 Податкового 
кодексу України ( 2755-17 ).
 Стягнення коштів та продаж майна платника податків 
провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту 
надіслання такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 
Податкового кодексу України) ( 2755-17 ).
 Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення 
податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день 
після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків 
податкової вимоги.
 При цьому відповідно до пункту 59.1 Податкового кодексу 
України ( 2755-17 ) порядок надіслання платникові податків 
податкової вимоги є тотожним порядку надіслання податкового 
повідомлення-рішення.
 У свою чергу, відповідно до пункту 58.3 Податкового кодексу 
України ( 2755-17 ), податкове повідомлення-рішення вважається 
надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано 
посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано 
листом з повідомленням про вручення.
 У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове 
повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про 
результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням 
посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення 
або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, 
незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) 
платника податків або з інших причин, податкове 
повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про 
результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків 
у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із 
зазначенням причин невручення.
 Відповідно подання органу державної податкової служби про 
стягнення коштів за податковим боргом у порядку статті 183-3 
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) може 
бути внесено протягом двадцяти чотирьох годин з моменту спливу 
60 днів, наступних за днем надіслання платникові податків 
податкової вимоги.
 Для встановлення зазначеного факту та підтвердження обставин, 
що зумовлюють внесення відповідного подання, суди повинні 
з'ясовувати день надіслання податкової вимоги платникові податків.
 Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 183-3 
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) подання 
податкового органу повинно містити, зокрема, підстави звернення 
з поданням, обставини, що підтверджуються доказами. Таким чином, 
податковий орган зобов'язаний долучити до подання про стягнення 
коштів за податковим боргом докази надіслання податкової вимоги 
платникові податків, що є необхідним для правильного розрахунку 
строку в 60 днів, який повинен минути з дня надіслання 
відповідного подання.
 Строк у 24 години, протягом яких згідно з частиною другою 
статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України 
( 2747-15 ) до суду повинно бути внесено подання про стягнення 
коштів за податковим боргом, починає перебіг з нуля годин дня, 
наступного за тим, у який сплинули 60 днів із дня надіслання 
податкової вимоги.
 Подання про стягнення коштів за податковим боргом, внесене 
раніше, ніж минуть 60 днів із дня надіслання податкової вимоги 
платникові податків, підлягає залишенню без руху з наданням 
заявникові строку не більше ніж 24 години для усунення недоліків, 
як це передбачено частиною третьою статті 183-3 Кодексу 
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).
 При цьому невиконання вимог суду, тобто ненадання податковим 
органом доказів спливу 60 днів з дня направлення податкової 
вимоги, є підставою для повернення подання заявникові згідно з 
частиною третьою статті 183-3 Кодексу адміністративного 
судочинства України ( 2747-15 ). Зазначене зумовлено тим, що 
подання підлягає поверненню в разі недотримання заявником вимог 
частини другої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства 
України ( 2747-15 ), у тому числі вимог щодо настання строку 
внесення подання, встановленого цією частиною розглядуваної 
статті.
 Повернення подання не є перешкодою для повторного звернення 
з ним до суду після усунення його недоліків, але не пізніше ніж 
протягом 48 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють 
звернення до суду. Строк у 48 годин слід розраховувати з дня 
фактичного виникнення відповідних обставин (тобто спливу 60 днів 
з моменту надіслання податкової вимоги), незалежно від дати 
внесення раніше повернутого подання з тим самим змістом вимог. 

 3. У разі залишення без розгляду подання податкового органу 
внаслідок відсутності поважних причин для поновлення встановленого 
статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України 
( 2747-15 ) строку податковий орган не позбавлений права 
звернутися з відповідною вимогою у загальному порядку позовного 
провадження. 

 4. Судам варто мати на увазі, що в порядку статті 183-3 
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) може 
бути внесено подання про стягнення коштів за податковим боргом, 
який виник внаслідок несплати як самостійно визначених платником 
податків грошових зобов'язань, так і грошових зобов'язань, 
визначених податковим органом відповідно до статті 54 Податкового 
кодексу України ( 2755-17 ). 

 5. Згідно з частиною четвертою статті 183-3 Кодексу 
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) суд ухвалою 
відмовляє у прийнятті подання в разі, якщо, зокрема, із поданих до 
суду матеріалів вбачається спір про право.
 Наявність спору про право в окремих випадках може бути 
виявлена також і після відкриття провадження у справі 
за відповідним поданням. У такому разі судам необхідно закривати 
провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої 
статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України 
( 2747-15 ), оскільки відповідні вимоги не можуть бути розглянуті 
в порядку окремого виду адміністративного судочинства, яким 
є провадження за поданням податкового органу.
 При цьому судам слід мати на увазі, що закриття провадження 
у справі за поданням податкового органу не позбавляє заявника 
права звернутися до суду з відповідною вимогою у загальному 
порядку позовного провадження.
 Закриваючи провадження у справі за поданням податкового 
органу у зв'язку з виявленням спору про право суд, згідно 
з частиною другою статті 157 Кодексу адміністративного судочинства 
України ( 2747-15 ), повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції 
якого суду віднесено розгляд таких справ. Тому в ухвалі про 
закриття провадження у справі в розглядуваних випадках суд повинен 
роз'яснити, що відповідні вимоги підлягають розгляду 
в адміністративних судах України, але в загальному порядку 
позовного провадження. 

 6. Оскільки статтею 183-3 Кодексу адміністративного 
судочинства України ( 2747-15 ) не передбачено інше, податковий 
орган не позбавлений права збільшувати розмір вимог за внесеним 
ним поданням, а також об'єднувати в одному поданні декілька 
пов'язаних між собою вимог, тобто реалізовувати права, передбачені 
статтями 51 та 116 Кодексу адміністративного судочинства України 
( 2747-15 ). Єдиною необхідною умовою цього є належність 
відповідних вимог до тих, що підлягають розгляду в порядку 
статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України 
( 2747-15 ).
 При цьому судам необхідно враховувати, що збільшення вимог 
у разі внесення подання про стягнення коштів за податковим боргом 
має місце в тому разі, коли збільшується сума заявленого до 
стягнення боргу, що виник у той самий податковий період із тих 
самих підстав (наприклад, за тією самою податковою декларацією 
( za197-11 ) чи на підставі того самого податкового 
повідомлення-рішення).
 Якщо ж податковим органом заявлені вимоги про стягнення 
коштів за податковим боргом, який виник із різних підстав (у 
різних податкових періодах, на підставі різних процедур узгодження 
тощо), у цьому разі має місце об'єднання однорідних позовних 
вимог.
 Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу адміністративного 
судочинства України ( 2747-15 ) суд може своєю ухвалою об'єднати в 
одне провадження кілька однорідних позовних вимог за позовами 
одного й того ж позивача до того ж відповідача чи до різних 
відповідачів або за позовними заявами різних позивачів до одного й 
того самого відповідача, а також роз'єднати одну чи декілька 
поєднані в одне провадження позовні вимоги у самостійні 
провадження, якщо їхній спільний розгляд ускладнює чи сповільнює 
вирішення справи.
 Отже, декілька однорідних вимог можуть бути об'єднані 
в одному поданні і розглянуті судом в одному провадженні в тому 
разі, якщо це не призводить до сповільнення вирішення справи, 
зокрема, за рахунок необхідності додаткового ознайомлення сторін 
із матеріалами справи тощо.
 Цей лист пропонуємо довести до відома суддів місцевих та 
апеляційних адміністративних судів для врахування при здійсненні 
правосуддя. 

 Голова суду О.Пасенюк