Це призводить до неоднакового тлумачення і застосування судами ст. 344 ЦК і п. 8 Положень ЦК, про імовірність чого науковці висловлювалися ще в 2004 р. . Причиною виникнення такої ситуації було неоднакове тлумачення загальними і господарськими судами словосполучення «за три роки до…», що міститься у п. 8 Положень, який передбачає: «Правила ст. 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом». На сьогодні в судовій практиці наявні три варіанти тлумачення, а отже і застосування, п. 8 Положень.

1. Прибічники першого з варіантів застосування п. 8 Положень вважають, що правила ст. 344 ЦК поширюються на всі випадки, які виникли до 1 січня 2004 р. Але строк давності володіння, сплив якого є однією з необхідних умов для виникнення права власності, враховується лише за три останні роки до набрання чинності ЦК. Строк, який сплинув до 1 січня 2001 р., не враховується.

За такого підходу  володільці, які добросовісно заволоділи чужим (наприклад, нерухомим) майном   до 1 січня 2001 р. і володіли ним відкрито, безперервно, незалежно від строку володіння, зможуть порушити питання про виникнення у них права власності не раніше 1 січня 2011 р.

2. Прибічники другого варіанта вважають, що згідно з п. 8 Положень правила ст. 344 ЦК поширюються на випадки володіння, які виникли в межах трьох останніх років до набрання чинності ЦК, тобто з 1 січня 2001 р. А на випадки, що виникли до 1 січня 2001 р., ці правила не поширюються 

3. Прибічники третього варіанта вважають, що відповідно до цього пункту правила ст. 344 ЦК поширюються тільки на випадки володіння, які виникли за межами трьох років до набрання чинності ЦК, тобто на ті, що виникли до 1 січня 2001 р. 

Немає єдності з цього питання і в теорії цивільного права України

Неоднакове застосування судами п. 8 Положень, що виникло через неоднакове тлумачення цієї норми, є неприпустимим, оскільки призводить до нестабільності у правовідносинах, їх невизначеності та, як результат, негативно впливає на цивільний обіг у цілому.

Маємо на меті в межах статті встановити й обґрунтувати правильний, відповідний чинному законодавству «шлях» застосування приписів п. 8 Положень в судовій практиці й тим самим сприяти усуненню непорозумінь, що виникають при реалізації зазначеної норми. Для цього визначимо її дійсний зміст як правової норми і те, на врегулювання яких відносин вона спрямована.

Для досягнення поставленої мети детальніше проаналізуємо п. 8 Положень, що дозволить поділити його на простіші складові й визначити їх мету, завдання, сутність.

1. «Правила ст. 344 ЦК … поширюються … на випадки, коли володіння … почалося … до набрання чинності цим Кодексом». Ця частина норми вказує на те, що правила ст. 344 ЦК поширюють свою дію на випадки, коли цивільні відносини виникли до набрання чинності ЦК. Таким чином, очевидно, що ЦК у частині ст. 344 має зворотну силу в часі.

Зазначене ставить під сумнів категоричність позиції Верховного Суду України стосовно того, що ЦК, який набрав чинності з 1 січня 2004 р., «зворотної сили не має». Така позиція простежується, зокрема, в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17 вересня 2008 р. 

2. «Правила ст. 344 ЦК … поширюються … на випадки…».

По-перше, ця частина норми вказує, на що поширюються правила про набувальну давність. Звернімо увагу, що згідно з п. 8 Положень правила ст. 344 ЦК поширюються не на строк давності володіння, що сплинув до набрання чинності ЦК, а на випадки, коли володіння розпочалось. Підміна понять і призвела частково до помилкового сприйняття та невірного застосування цього пункту Положень.

Так, якщо замінити поняття «випадки, коли володіння розпочалось» на «строк», то у спрощеному варіанті норма виглядатиме так: «Правила ст. 344 ЦК поширюються на строки давності володіння не раніше (не більш) ніж за три роки до набрання чинності ЦК». Разом з тим така підміна неприпустима. Вказуючи на випадки, коли володіння розпочалось, законодавець говорить про факт (акт) заволодіння чужим майном, а не про строк (період часу), який є, по суті, наслідком випадку.

По-друге, правила про набувальну давність, що поширюються на випадки давності володіння, містяться лише у ст. 344 ЦК. Такий висновок можна зробити, виділивши зі структури п. 8 Положень як правової норми гіпотезу та диспозицію: «Якщо випадки володіння майном розпочались за три роки до набрання чинності ЦК [гіпотеза], то на них поширюються правила ст. 344 ЦК [диспозиція]».

Отже, на випадки володіння, що виникли за три роки до набрання чинності ЦК, можуть бути поширені лише правила про набувальну давність, які містяться у ст. 344 ЦК.

Такий аналіз частини п. 8 Положень дає підстави сумніватися у правильності рішень тих судів, які застосовують правила ст. 344 ЦК до всіх випадків (строків) давності володіння, що виникли до набрання чинності ЦК, але зараховують тільки три останні роки давності володіння. Тим самим вони переносять момент виникнення права власності на більш пізній період у часі (для нерухомості — не раніше 1 січня 2011 р.) і, по суті, збільшують строк давності володіння, встановлений законом. Таке тлумачення і застосування п. 8 Положень не відповідають його змісту.

Як було зазначено, у випадках, коли володіння майном розпочалося за три роки до набрання чинності ЦК, застосовуються правила цього Кодексу про набувальну давність, передбачені ст. 344, а саме правила щодо: визначення моменту, з якого починається обчислення давності володіння; порядку перебігу строку; визначення моменту виникнення права власності у давнісного володільця тощо.

Відповідно до ст. 344 ЦК початок спливу, обчислення набувальної давності визначається моментом добросовісного заволодіння чужим майном. Це правило має лише один виняток, що міститься у ч. 3 цієї статті, згідно з якою набувальна давність починає перебіг з часу спливу позовної давності. Якщо ж давність володіння виникла до 1 січня 2001 р. (наприклад, 1 січня 1994 р.), але суди починають обчислювати строк не з моменту добросовісного заволодіння чужим майном (як це передбачено правилами ст. 344 ЦК), а лише з 1 січня 2001 р., то таке обчислення передбачає застосування якихось нових правил, яких немає у ст. 344 ЦК. Разом з тим, п. 8 Положень встановлює застосування правила саме цієї статті. Застосування інших правил, які не містяться у ст. 344 ЦК, суперечить п. 8 Положень, а отже, є незаконним.

Наступним правилом ст. 344 ЦК встановлено, якщо особа заволоділа чужим майном добросовісно і продовжує ним володіти відкрито, безперервно протягом установленого законом строку, то весь цей період часу з моменту заволодіння зараховується до строку набувальної давності. Винятком з цього правила є випадки, передбачені ч. 2, абзацами 1, 2 ч. 3 ст. 344 ЦК. В усіх інших випадках володіння здійснюється безперервно з моменту заволодіння, і при цьому зараховується весь період часу, що сплинув. Водночас строк давності володіння чітко визначений законом (5, 10, 15 років) і не може бути ні зменшений, ні збільшений.

Суди, які не зараховують до загального строк, що сплинув до 1 січня 2001 р., а враховують лише три останні роки (з 1 січня 2001 р.), для обчислення давності володіння також застосовують правила, не передбачені ст. 344 ЦК.

Наступне правило ст. 344 ЦК дає змогу визначити момент виникнення права власності на підставі набувальної давності, що настає за таких необхідних та достатніх умов, передбачених ст. 344 ЦК, зокрема: 1) добросовісності заволодіння чужим майном; 2) закінчення встановленого строку давності володіння, за умови відкритості та безперервності володіння протягом усього періоду. Зазначених умов достатньо, щоб виникло право власності на рухоме майно за набувальною давністю. Винятком є випадки, передбачені частинами 3, 4 ст. 344 ЦК. Таким чином, для виникнення права власності на такі рухомі речі, як транспортні засоби, цінні папери, крім зазначених вище умов, обов’язковим є відповідне рішення суду. А для виникнення права власності на нерухоме майно, крім перших двох умов та рішення суду необхідна ще й державна реєстрація. Але перших двох достатньо для звернення до суду, тобто для виникнення наступної — третьої умови. Наприклад, якщо особа добросовісно заволоділа чужою річчю з 1 січня 1994 р. (не на підставі договору), володіла нею відкрито і безперервно протягом усього строку, то фактично з 1 січня 2004 р. з’явилися дві умови, необхідні для виникнення права власності на підставі набувальної давності. Жодних інших правил щодо виникнення та визначення моменту виникнення права власності ст. 344 ЦК не містить.

Тому якщо суди, незважаючи на те, що настали всі необхідні й достатні умови для виникнення права власності, відмовляють у задоволенні вимог про визнання такого права, то тим самим вони переносять момент виникнення права власності на більш пізній період часу — як мінімум з 1 січня 2011 р. Очевидно, що правила, які б передбачали це, відсутні у ст. 344 ЦК.

Відсутні правила щодо перебігу та обчислення строку давності володіння, а також правила, які встановлюють момент виникнення права власності на підставі набувальної давності, і в п. 8 Положень. Ця норма має лише вказівку на те, у яких випадках поширюються правила ст. 344 ЦК, а не як вони поширюються чи застосовуються, і не містить якихось особливих (окремих від ст. 344 ЦК) правил, які можна поширювати на випадки володіння за набувальною давністю (далі за текстом – давнісне володіння).

Таким чином, якщо суди під час винесення рішення керуються тим, що строк давності володіння, яке виникло до 1 січня 2001 р., обчислюється тільки з 1 січня 2001 р., то це постановлене рішення не відповідає вимогам матеріального права, оскільки суперечить п. 8 Положень.

3. «…поширюються також на випадки, коли володіння … почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом».

По-перше, наведена частина норми вказує, на які саме випадки поширюються правила ст. 344 ЦК. За допомогою сполучника «також» і такого методу тлумачення, як логічне перетворення, сформулюємо цю норму в такому вигляді: «Крім тих випадків, коли володіння майном розпочалось після набрання чинності ЦК, правила ст. 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном розпочалося за три роки до набрання ним чинності». Саме п. 8 Положень визначає коло тих випадків, на які поширюються правила ст. 344 ЦК.

По-друге, ця частина норми дозволяє класифікувати всі випадки виникнення давнісного володіння залежно від моменту їх виникнення на два види: ті, що виникли після набрання чинності ЦК; ті, що виникли до набрання чинності ЦК. Не потребує доведення той факт, що дія п. 8 Положень поширюється лише на випадки другого виду.

Існують випадки, коли володіння майном почалося: за рік... ; за два роки…; за десять років до набрання чинності ЦК тощо. Цей логічний ряд можна продовжувати, проте у п. 8 Положень прямо вказано, що правила ст. 344 ЦК поширюються лише на ту групу випадків, у яких володіння майном почалося за три роки до набрання чинності ЦК.

Таким чином, усі випадки давнісного володіння, що виникли до набрання чинності ЦК, згідно з п. 8 Положень поділяються на дві групи: коли володіння почалось упродовж трьох останніх років до набрання чинності ЦК (з 1 січня 2001 р. по 1 січня 2004 р.); коли володіння почалось більш як за три роки (за межами трьох років) до набрання чинності ЦК (до 1 січня 2001 р.).

Наведена класифікація дозволяє ще раз поставити під сумнів рішення судів, які застосовують правила ст. 344 ЦК на всі випадки давнісного володіння, що виникли до 1 січня 2004 р. Якщо такі рішення відповідають дійсним приписам п. 8 Положень, то навіщо законодавець поділив їх на дві групи? В цьому не було потреби. Тоді б цей пункт був викладений по-іншому. Наприклад, як викладена ст. 11 Федерального Закону від 30 листопада 1994 р. № 52-ФЗ «О введении в действие части первой Гражданского кодекса Российской Федерации», згідно з якою дія ст. 234 Цивільний кодекс РФ про набувальну давність поширюється і на випадки, коли володіння майном розпочалося до 1 січня 1995 р. (введення в дію ч. 1 Кодексу) та продовжується в момент введення в дію ч. 1 Цивільного кодексу РФ. А якщо законодавець поділив усі випадки на дві групи, то немає підстав для поширення правил ст. 344 ЦК про набувальну давність на обидві групи.

Отже, якщо відповідно до п. 8 Положень правила ст. 344 ЦК поширюються лише на одну з двох груп, то шляхом виключення доходимо висновку, що на іншу не поширюються. Це підтверджується і в результаті використання такого методу тлумачення, як «висновок від протилежного». Якщо правила ст. 344 ЦК поширюються на випадки, коли володіння почалося упродовж трьох років до набрання чинності ЦК (з 1 січня 2001 р., то вони не поширюються на випадки, що виникли за межами цих трьох років (до 1 січня 2001 р.). І навпаки.

Необхідно встановити, на які саме випадки давнісного володіння, що виникли до набрання чинності ЦК, поширюються правила ст. 344 ЦК. Для цього застосуємо до п. 8 Положень мовний метод тлумачення. Вибір цього методу не потребує доказування, оскільки мислення та мова нерозривні .

Більшою мірою складність застосування ст. 344 ЦК до випадків давнісного володіння, що виникли до набрання чинності ЦК, викликана неоднаковим тлумаченням словосполучення «…за три роки до…», а тому саме її потрібно розтлумачити.

У наведеному словосполученні використовується прийменник «за» у знахідному відмінку, який вказує на предмет, місце, проміжок часу, за межі яких спрямовані дія, що-небудь відбувається; вказує на перевищення кількості чогось, наприклад, три роки. В.М. Даль, розкриваючи значення прийменника в російській мові, також вказує, що коли він міститься у відповіді на питання «коли», то використовується у значенні «до», «перед», «раніше чогось». Інакше кажучи, прийменник «за» вказує, що певні обставини (явища) повинні виникнути до, перед, раніше чогось, якогось періоду.

Очевидно, що словосполучення, яке підлягає буквальному тлумаченню, має відповісти на питання «коли?». Наприклад: коли мають виникнути випадки давнісного володіння, щоб на них поширювались правила ст. 344 ЦК про набувальну давність? Відповідь: за три роки до набрання чинності ЦК. У цьому випадку прийменник «за» може використовуватись лише у значенні «до», «перед», «раніше чогось», вказуючи на те, що певна обставина повинна виникати до, перед, раніше чогось, якоїсь події, періоду. Таким періодом у словосполученні, що інтерпретується, є «три роки до набрання чинності ЦК». Використання цього прийменника в п. 8 Положень свідчить про поширення правил ст. 344 ЦК лише на випадки, коли давнісне володіння виникло не в межах трьох років до набрання чинності ЦК, а за межами цього періоду, перед, раніше (до 1 січня 2001 р.) ¹³.

Як бачимо, буквальне тлумачення п. 8 Положень свідчить про те, що згідно із цим пунктом правила ст. 344 ЦК про набувальну давність поширюються на випадки, які виникли до 1 січня 2001 р., тобто раніше трьох років до набрання чинності ЦК.

Такого ж висновку доходимо і використовуючи інший спосіб тлумачення. Очевидно, що словосполучення «три роки до набрання чинності ЦК» вказує на певний строк, який вже сплинув (повинен сплинути) до цього моменту, тобто до 1 січня 2004 р. У свою чергу, строк — це певний період у часі (ст. 251 ЦК), відрізок часу. Щоб вказати на те, що щось перебуває в межах якогось періоду, всередині відрізка, використовується прийменник «в». Тоді законодавець вказав би, що правила поширюються на випадки, коли володіння розпочалося у строк три роки до... Використання законодавцем прийменника «за» недвозначно вказує, на які саме випадки поширюється зворотна сила закону.

Тож застосування мовного методу тлумачення дозволяє стверджувати, що відповідно до п. 8 Положень дія ст. 344 ЦК поширюється лише на ті випадки давнісного володіння, які виникли раніше ніж три роки до набрання ним чинності. А щодо випадків давнісного володіння, які виникли в межах (протягом) трьох років набрання чинності ЦК, норма, яка інтерпретується, поширення правил ст. 344 ЦК

про набувальну давність не передбачає.

Усе викладене свідчить, що єдино правильним варіантом у судовій практиці є поширення судами правил ст. 344 ЦК про набувальну давність на всі випадки давнісного володіння, що виникли до 1 січня 2001 р. При цьому строк давності володіння починає обчислюватися з моменту добросовісного заволодіння чужим майном, і враховується весь період часу відкритого та безперервного володіння. І якщо до моменту звернення заінтересованої особи (володільця) до суду сплинуло 10, 15, 30 років такого володіння, то ці вимоги мають бути задоволені так само, як і ті, що були пред’явлені, починаючи з 1 січня 2004 р. (за наявності всіх необхідних та достатніх умов для цього).

Правильність зроблених висновків можна перевірити, використовуючи інші способи тлумачення і дослідження. Якщо нові висновки не будуть суперечити наявним, то можна припустити, що останні є вірними.

Використовуючи системний спосіб тлумачення, розгляньмо, який з трьох різних варіантів тлумачення і застосування п. 8 Положень узгоджується з такими засадами цивільного законодавства, як справедливість і розумність, про які йдеться в п. 6 ст. 3 ЦК.

Припустімо, законодавець дійсно передбачив, що правила ст. 344 ЦК поширюються на всі випадки давнісного володіння, які виникли до набрання чинності ЦК. При цьому строк, який сплинув до 1 січня 2001 р., не зараховується при його обчисленні. Такий підхід суперечив би принципу розумності, закріпленому в п. 6 ст. 3 ЦК. Очевидно, що до моменту набрання чинності ЦК накопичилось дуже багато випадків, коли одна особа добросовісно заволоділа майном іншої, і при цьому власник уже втратив можливість захищати своє право в судовому порядку у зв’язку зі спливом позовної давності. І якщо законодавець, вводячи в дію інститут набувальної давності, вирішив усунути невизначеності у правовідносинах, що пов’язані з давнісним володінням, то було б нерозумним переносити на майбутнє усунення тих невизначеностей, які виникли задовго до набрання чинності ЦК і не були вирішені до 1 січня 2004 р. Адже якщо особа добросовісно заволоділа чужим нерухомим майном, наприклад, з 1 січня 1994 р., і володіла ним відкрито, безперервно, то розумніше з моменту набрання чинності ЦК або в найближчому майбутньому вирішити наявну невизначеність, а не відкладати її вирішення до 1 січня 2011 р. і таким чином накопичувати подібні ситуації. Більш того, як вірно зазначає Д.Д. Луспеник, за логікою «законотворення» закони, які почнуть діяти тільки через два роки для рухомого майна і, як мінімум, через сім років — для нерухомості, не приймаються, оскільки це суперечить законам логіки та здоровому глузду.

Це не відповідало би і принципу справедливості, закріпленому в п. 6 ст. 3 ЦК. Через поширення дії ЦК на всі випадки, які виникли до набрання ним чинності, у більш вигідному становищі опинилися би ті, у кого строк давності володіння менший трьох років, порівняно з тими, у кого він більший і може перевищувати 5, 10, 15 і більше років. Несправедливість такого підходу виявляється в тому, що особі, яка заволоділа чужим майном після 1 січня 2001 р., зараховується весь строк давності володіння, з моменту заволодіння, тоді як особі, у фактичному володінні якої здавна перебуває чужа річ, зараховуються лише три останні роки.

Зазначене стосується й тих випадків, коли суди вважають, що правила ст. 344 ЦК поширюються лише на випадки давнісного володіння, які виникли упродовж трьох останніх років до набрання чинності ЦК, тобто з 1 січня 2001 р. Проте це супере-чило би принципам справедливості та розумності, оскільки усувало би лише невизначеності, що виникли з 1 січня 2001 р., і залишалися невирішеними випадки, коли володіння почалося за 4, 5, 7 чи за 20 років до набрання чинності ЦК.

По-перше, несправедливо ставити у більш вигідне правове становище осіб, які володіють чужою річчю відносно недавно, порівняно з тими, які володіють нею значно довше. При цьому перші мають можливість надалі стати власником цієї речі, а останні, скільки б вони не володіли чужим майном, — ні, адже правила ст. 344 ЦК на такі випадки не поширювалися би.

По-друге, нерозумно було би прийняти норму, що дозволить усунути лише невизначеності, що виникли у період з 1 січня 2001 р., і свідомо залишити невирішеними ті, які виникли до 1 січня 2001 р. і яких значно більше. До того ж якщо добросовісне володіння почалось до 1 січня 2001 р., то власник все одно вже не зможе витребувати своє майно через сплив позовної давності.

Таким чином, застосування судами під час винесення рішення правил ст. 344 ЦК про набувальну давність на всі випадки давнісного володіння, що виникли до 1 січня 2001 р., більшою мірою відповідає принципам справедливості та розумності.

Досліджуючи цільове призначення норми, можна встановити, наскільки відповідає цільовому призначенню інституту набувальної давності той чи інший варіант застосування в судовій практиці п. 8 Положень.

Метою інституту набувальної давності є усунення невизначеності, що виникає, з одного боку, коли володілець речі, у якого неможливо її витребувати, не має безспірного права на неї, за наявності підстав для його закріплення, не може повністю розпоряджатися нею, пустити її у цивільний обіг, а з іншого боку, коли власник вже не може в судовому порядку захистити своє право належним чином, наприклад у зв’язку зі спливом позовної давності. Усуненню таких невизначеностей у правовідносинах, необхідному в інтересах володільця, третіх осіб та цивільного обігу в цілому, і має слугувати інститут набувальної давності .

Цю мету й аргументацію на користь набувальної давності розвинули ще римські юристи у II ст. нашої ери. При цьому вони не розглядали набувальну давність як таку, що обмежує право власності чи посягає на інститут права власності. Пасивна поведінка власника щодо свого майна, яке перебуває в іншого, відсутність претензій чи вимог до володільця про його повернення, той факт, що власник довгий час обходився без нього, не виявляв зацікавленості до нього, - усе це розглядалось як втрата інтересу та відмова від права власності.

Враховуючи цільове призначення інституту набувальної давності доходимо висновку, що поширення правил ст. 344 ЦК на всі випадки давнісного володіння, які виникли до набрання чинності ЦК, відповідає меті цього інституту, оскільки усуває неясності у правовідносинах, що виникли до набрання чинності ЦК. Підхід, за якого не враховується строк, що сплинув до 1 січня 2001 р., суперечить цільовому (функціональному) призначенню інституту набувальної давності. Адже свідомо не усуваються невизначеності, які виникли задовго до набрання чинності ЦК, а їх вирішення щодо нерухомості, переноситься на 2011 рік. Це штучно затягувало би усунення невизначеностей, які виникли із давності володіння, створювалась би можливість для спорів з приводу речі.

І останнє. Чому саме період у три роки береться до уваги при визначенні, на які випадки поширюються і не поширюються правила ст. 344 ЦК? Уявляється, що відповідь на це питання пов’язана з позовною давністю. Якщо давнісне володіння почалося після 1 січня 2001 р. (наприклад, 1 січня 2002 р.), то позовна давність дозволяє власнику витребувати майно з чужого незаконного володіння і таким чином захистити (відновити) порушене право. Якщо давнісне володіння почалось до 1 січня 2001 р., то позовна давність сплинула (до моменту набрання чинності ЦК), а тому власник уже втратив можливість витребувати свою річ у судовому порядку. При цьому в ст. 80 Цивільного кодексу УРСР (1963 р.), який діяв на момент виникнення давності володіння, зазначено, що закінчення строку позовної давності є підставою для відмови у позові. Отже, якщо давнісне володіння виникло до 1 січня 2001 р., то з 1 січня 2004 р. власник уже не зможе відновити своє право власності, витребувати майно з чужого незаконного володіння. Залишати невирішеною таку ситуацію з моменту набрання чинності ЦК до 2011 р. і нерозумно, і недоцільно.

Інститут набувальної давності є новелою в ЦК, і власник має розуміти, що існує загроза, якої не було до 1 січня 2004 р. Це загроза втрати права власності внаслідок набувальної давності. Якщо раніше, незважаючи на втрату можливості в судовому порядку витребувати своє майно з чужого незаконного володіння, власник не втрачав права власності на нього, то тепер він може взагалі втратити право власності на річ.

Таким чином, єдиним вірним варіантом застосування судами п. 8 Положень ЦК є застосування ними правил ст. 344 ЦК у випадках, коли володіння почалося за три роки, тобто раніше ніж за три роки до набрання чинності ЦК. Вважаємо, що застосування такого підходу буде відповідати потребам цивільного обігу та забезпечить збалансованість і стабільність інтересів власників та давнісних володільців.