Главная Регистрация Вход RSS

[24-Сен-12]
Про деякі питання практики застосування Закону України "Про третейські суди" (0)

[20-Окт-12]
Молодь: її права та соціальне становлення в сучасній Україні (0)

[22-Май-11]
новые тенденции в признании права собственности (0)

[19-Апр-11]
ДЕЛО БОЧАРОВА ПРОТИВ УКРАИНЫ. РЕШЕНИЕ ЕВРОПЕЙСКОГО СУДА ПО ПРАВАМ ЧЕЛОВЕКА (1)

[22-Июл-12]
Щодо деяких спірних питань застосування норм цивільного процесуального права (0)

[01-Май-11]
ДЛЯ ТЕХ КТО ДУМАЕТ ЧТО МОЖНО РАССЛАБИТЬСЯ (0)

[10-Июн-11]
про податковий облік (2)

[11-Май-11]
депортация иностранцев (0)

[20-Окт-12]
Тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України (0)

[01-Май-11]
ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА ХАКЕРСКИЕ АТАКИ (0)

Главная » 2012 » Июль » 29 » СПРАВА "ГОНГАДЗЕ проти УКРАЇНИ"

---

09:05 СПРАВА "ГОНГАДЗЕ проти УКРАЇНИ"

ФАКТИ I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 7. Заявниця народилась у 1972 році та проживає у м. Арлінгтоні, Сполучені Штати Америки (далі — США). А. Факти справи, викладені сторонами 8. Георгій Гонгадзе, чоловік заявниці, був журналістом, який зник 16 вересня 2000 року за обставин, які державні органи України досі не встановили в повному обсязі, незважаючи на ряд звернень та вимог заявниці. Однак нещодавно декілька співробітників міліції були обвинувачені у викраденні та вбивстві п. Гонгадзе. (а) Події, які передували зникненню чоловіка заявниці 9. П. Гонгадзе був політичним журналістом та головним редактором інтернет - видання «Українська правда». Він був відомий своїм критичним ставленням до осіб, які були при владі, та активною участю у розвитку інформаційної акції в Україні та за кордоном, розпочатої з приводу проблем свободи слова у його країні. У своїх репортажах він висвітлював такі теми, як стверджувана антидемократична діяльність українських органів влади та корупція серед державних службовців вищого рівня. 10. За декілька місяців до свого зникнення п. Гонгадзе у розмові із своїми родичами та колегами декілька раз зауважував, що він став об’єктом погроз та переслідувань. 11. 14 липня 2000 року пан Гонгадзе написав відкритого листа до Генерального прокурора, в якому скаржився про таке: — співробітники правоохоронних органів допитали його родичів та друзів у м. Львові, а також його колег у м. Києві з приводу його особи. Ці допити були проведені під приводом розслідування злочину у м. Одесі, до якого, як стверджувалось, пан Гонгадзе був причетний. (Заявниця зауважує, що пан Гонгадзе нічого не знав ні про той злочин, ні про осіб, які Були причетні до нього. Сам він з цього приводу ніколи не допитувався); — деякий час невідомі особи у автомобілі з номерним знаком 07309 КВ переслідували пана Гонгадзе на шляху з його дому до офісу і з офісу до дому. У своєму відкритому листі п. Гонгадзе просив Генерального прокурора здійснити заходи для захисту його від того, що він назвав «моральним терором», а також знайти та покарати осіб, які були причетні до цього. 12. У відповідь Генеральний прокурор надіслав листа до Обласної прокуратури м. Львова, де п. Гонгадзе мав офіційну реєстрацію місця проживання (прописку). Прокурор м. Львова відповів, що місця та вулиці (м. Києва), зазначені у листі пана Гонгадзе, у м. Львові не існують. 13. Пізніше Міністр внутрішніх справ, який на той час займав цю посаду, повідомив представників неурядової організації «Репортери без кордонів» (як було викладено у пізнішому звіті від 22 січня 2001 року), що автомобільний номерний знак був викрадений з автомобіля міліції у лютому 2000 року. 14. 1 вересня 2000 року Генеральна прокуратура повідомила п. Гонгадзе про відсутність підстав для прийняття за його листом рішення відповідно до статті 52-1 Кримінально-процесуального кодексу (заходи захисту в межах кримінального провадження). 15. 16 вересня 2000 року п. Гонгадзе зник. (б) Розслідування фактів зникнення та вбивства чоловіка заявниці 16. 17 вересня 2000 року заявниця звернулась до Московського РУ ГУ МВС України у м. Києві з заявою про зникнення її чоловіка. 17. 18 вересня 2000 року (19 вересня, як зазначив Уряд) прокуратура Печерського району розпочала розслідування за фактом умисного вбивства (справа Гонгадзе). Розслідування включало обшук тих місць, де востаннє бачили п. Гонгадзе, та допит осіб, які в той час були там. Заявниця зазначає, що здавалось, що слідчий прокуратури, який розслідував справу, п. Х, здійснював серйозне розслідування. Проте на початку листопада його замінили іншим слідчим, п. В. 18. 2 листопада 2000 року поблизу м. Таращі у Київській області було знайдене тіло невідомої особи без голови. 19. 3 листопада 2000 року прокуратура м. Києва порушила справу за фактом умисного вбивства невідомої особи (Таращанська справа). 20. Перший розтин тіла був зроблений місцевим експертом, і 8 листопада 2000 року був складений висновок. Згідно з цим висновком час смерті невідомої особи приблизно збігався з часом зникнення п. Гонгадзе. 21. 10 листопада 2000 року з короткої статті в газеті родичі дізнались про знайдене поблизу м. Києва тіло невідомої особи. 15 листопада 2000 року при впізнанні тіла вони впізнали коштовності, які належали п. Гонгадзе, а також сліди старої рани на тілі, що відповідали тим, які мав зниклий журналіст. Вміст шлунка відповідав тій їжі, яку п. Гонгадзе споживав у день свого зникнення. Родичі взяли фрагмент шкіри з тіла для того, щоб його дослідили незалежні експерти. 22. З цієї дати слідчі, як стверджувалось, змінили своє ставлення та почали перешкоджати розслідуванню. 15 листопада 2000 року тіло було перевезене з місцевого моргу м. Таращі. Через три дні прокуратура Київської області зазначила, що тіло було перевезене до м. Києва. Усі документи, які стосувались проведення першої судово-медичної експертизи у м. Таращі, були вилучені. Місцевому експерту було заборонено обговорювати результати розтину тіла, і пізніше проти нього було порушено кримінальну справу. 16 листопада 2000 року заступник Міністра внутрішніх справ оголосив висновки, протилежні попереднім. Зокрема, було повідомлено, що знайдене тіло знаходилось у ґрунті приблизно два роки. 23. 21 листопада 2000 року заявниця звернулась до слідчого прокуратури Печерського району м. Києва з клопотанням про: — визнання її потерпілою у Таращанській справі; — ідентифікацію тіла невідомого та коштовностей, знайдених біля тіла; — призначення судово-медичної експертизи для встановлення факту належності тіла, знайденого поблизу м. Таращі, її чоловіку. 24. 23 листопада 2000 року слідчий відмовив заявниці у задоволенні її клопотання. 25. Того ж дня заявниця звернулась також до прокурора Київської області з клопотанням не призначати кремацію тіла, знайденого поблизу міста Таращі, і дозволити їй поховати тіло, якщо буде встановлено, що воно належало її чоловіку. 26. 29 листопада 2000 року прокуратура Печерського району м. Києва визнала заявницю потерпілою у справі Гонгадзе. 27. 4 грудня 2000 року начальник слідчого відділу прокуратури м. Києва повідомив заявницю про те, що за фактом вбивства невідомої особи було порушено кримінальну справу та призначено судово-медичну експертизу; проте немає підстав для визнання її потерпілою у Таращанській справі. Також було обіцяно інформувати заявницю щодо її можливої участі у впізнанні речей, знайдених поблизу тіла. Відповідно, заявниці не було дозволено брати участь у впізнанні тіла на цій стадії. 28. 6 грудня 2000 року заявниця звернулась до Генеральної прокуратури за дозволом на участь у впізнанні тіла та об’єднання двох проваджень. 29. 8 грудня 2000 року Генеральний прокурор оголосив, що дослідження ДНК деякий час неможливе з огляду на хворобу пані Лесі Гонгадзе, матері загиблого. Пізніше остання спростувала це твердження. Генеральний прокурор заявив, що його невірно зрозуміли. 30. 10 грудня 2000 року, більш ніж через місяць після того як знайшли тіло, заявниці було дозволено брати участь у його впізнанні. Перебуваючи у шоковому стані, заявниця не змогла ідентифікувати тіло загиблого як таке, що дійсно належало її чоловікові. 31. 11 грудня 2000 року у матері загиблого було відібрано зразки крові для проведення дослідження ДНК. 32. 14 грудня 2000 року заявниця звернулась до Генерального прокурора з клопотанням про залучення у розслідування іноземних експертів відповідно до Європейської Конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 1959 року. 33. 15 грудня 2000 року Генеральний прокурор зробив заяву про те, що тіло, знайдене поблизу міста Таращі, не належало пану Гонгадзе. 34. 18 грудня 2000 року Генеральна прокуратура відмовила заявниці у задоволенні її клопотання про залучення іноземних експертів у проведення експертизи ДНК. Прокуратура також повідомила заявницю, що проведення всіх необхідних експертиз було доручено українським установам. 35. Пізніше у справі було проведено декілька досліджень ДНК, включаючи дослідження, зроблені іноземними експертами. Судово-медичні експертизи, проведені російськими та американськими спеціалістами, підтвердили існування великої ймовірності того, що тіло, знайдене поблизу міста Таращі, належить п. Гонгадзе. Проте розслідування, здійснене ad hoc парламентським комітетом, та експертиза, здійснена німецькими спеціалістами, не підтвердили цього висновку. 36. Заявниця зауважувала, що слідчі органи ніколи не повідомляли її про результати цих експертиз. Вона дізнавалась про них з засобів масової інформації. 37. 10 січня 2001 року Генеральний прокурор оголосив у парламенті попередні висновки судово-медичної експертизи, здійсненої російськими експертами, відповідно до яких тіло, знайдене поблизу м. Таращі, належало пану Гонгадзе (ймовірність складала 99,64 %). Незважаючи на це, ідентифікація тіла не могла бути офіційно прийнята, оскільки були свідки, які стверджували, що після зникнення п. Гонгадзе бачили живим у м. Львові у листопаді та грудні 2000 року. Ця інформація була перевірена, але також не знайшла свого об’єктивного підтвердження. 38. 12 січня 2001 року заявниця та мати загиблого звернулись до Генеральної прокуратури з клопотанням про визнання їх потерпілими у Таращанській справі та проведення додаткової експертизи тіла. Того ж дня Генеральний прокурор повідомив заявницю про скасування постанови прокуратури Печерського району м. Києва від 29 листопада 2000 року про визнання її потерпілою. Заявниця звернулась зі скаргою до прокуратури Печерського району м. Києва. 39. 13 січня 2001 року Генеральна прокуратура відмовила заявниці у задоволенні клопотання про визнання її потерпілою, стверджуючи, що ні факт смерті п. Гонгадзе, ні факт належності тіла, знайденого поблизу м. Таращі, п. Гонгадзе однозначно встановлені не були. 40. 15 січня 2001 року суд Печерського району м. Києва визнав право заявниці та матері загиблого бути потерпілими та зобов’язав Генеральну прокуратуру надати їм цей статус. Проте 17 січня 2001 року всупереч рішенню суду Генеральна прокуратура знову відмовила у наданні цього статусу. Як виняток, Генеральна прокуратура погодилась видати їм для поховання тіло невідомої особи, знайдене поблизу м. Таращі. Одночасно було роз’яснено, що в компетенцію Генеральної прокуратури не входить питання видачі свідоцтва про смерть. 41. Також 15 січня 2001 року головний редактор газети «Грані» назвав імена тих міліціонерів, які, як стверджувалось, брали участь у переслідуванні п. Гонгадзе. 42. Заявниця та мати загиблого оскаржили відмову у визнанні їх потерпілими до Печерського районного суду м. Києва. 9 лютого 2001 року Печерський районний суд визнав відмову Генеральної прокуратури у наданні статусу потерпілих неправомірною. Генеральна прокуратура оскаржила це рішення. 43. 24 січня 2001 року слідчі виділяють із справи Гонгадзе в окреме провадження справу за фактом наклепу, до якої був причетний пан Мельниченко . 44. Незважаючи на апеляцію, 26 січня 2001 року з огляду на докази подальших судово-медичних експертиз Генеральна прокуратура визнала заявницю та матір загиблого потерпілими. (Заявниця зазначала, що це було зроблено під впливом Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1239 (2001), відповідно до якої вимагалось «проведення швидкого, повного та відкритого розслідування факту зникнення або смерті пана Гонгадзе; публічне повідомлення результатів розслідування так швидко, як це можливо;… повага прав родичів жертви, включаючи їх право на визнання потерпілими у випадку смерті п. Гонгадзе»). 45. 27 лютого 2001 року Генеральна прокуратура повідомила заявницю, що додаткові докази у справі підтвердили, що тіло, знайдене поблизу міста Таращі, належало п. Гонгадзе. Було порушено справу за фактом вбивства п. Гонгадзе. При цьому заявницю та матір загиблого було визнано потерпілими. 46. 16 березня 2001 року заявниця звернулась до Генерального прокурора з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи, які стосувались судово-медичних експертиз знайденого тіла. 19 березня 2001 року слідчий відмовив заявниці у задоволенні клопотання, стверджуючи, що матеріали становлять частину попереднього розслідування і що заявниця матиме можливість з ними ознайомитись тільки після закінчення цього розслідування. Представник заявниці оскаржила цю відмову до Печерського районного суду м. Києва, але суд цю скаргу не задовольнив. 47. 30 березня 2001 року заявниця звернулась до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність слідчих. 48. 26 квітня 2001 року слідчий у присутності матері загиблого, заявниці та їх представників провів огляд тіла, знайденого поблизу м. Таращі. Було проведено додаткову судово-медичну та судово-генотипоскопічну експертизи за участю американських спеціалістів. Результати експертизи, проведеної українськими експертами спільно з американськими, підтвердили, що тіло, знайдене поблизу м. Таращі, належало п. Гонгадзе. 49. 8 травня 2001 року заявниця звернулась з клопотанням про ознайомлення з усіма матеріалами справи. 17 травня 2001 року заявниці було відмовлено у задоволенні клопотання у зв’язку з продовженням досудового слідства. 50. 15 травня 2001 року Міністр внутрішніх справ зробив заяву, відповідно до якої двоє підозрюваних у вбивстві п. Гонгадзе, як було визначено,— це особи, які вживали наркотичні засоби, померли, і, відповідно, справу було вирішено. Міністр також зазначив, що вбивство було не спланованим, без попереднього умислу і без будь-якого політичного мотиву. 17 травня 2001 року Генеральна прокуратура спростувала цю заяву і рекомендувала Міністру в подальшому утримуватись від оприлюднення будь-якої інформації, яка стосується кримінального розслідування. 51. 18 травня 2001 року заявниця звернулась до Генеральної прокуратури з клопотанням повідомити їй, чи відповідає дійсності заява Міністра і коли потерпілим у справі буде надана можливість ознайомитись з матеріалами справи. Того ж дня Генеральна прокуратура повідомила заявницю, що додатково було одержано важливу інформацію і необхідно провести подальше розслідування, таким чином, твердження про закінчення попереднього слідства є передчасним. 52. 22 травня 2001 року заявниця звернулась до Генеральної прокуратури з клопотанням про залучення спеціалістів з Федерального бюро розслідувань США у розслідування справи. 25 травня 2001 року у задоволенні клопотання було відмовлено. 53. Листом від 30 травня 2001 року Генеральна прокуратура уповноважила Київське бюро судово-медичних експертиз видати залишки тіла п. Гонгадзе для поховання його родичам. Копія цього листа була вручена представнику матері загиблого та відправлена електронною поштою представнику заявниці. 6 липня 2001 року Київське бюро судово-медичних експертиз повідомило матір загиблого, що вона може забрати тіло для поховання. Однак відповідно до зауважень Уряду тіло досі знаходиться у Київському бюро судово-медичних експертиз, оскільки вирішення питання про поховання залежить виключно від матері загиблого та заявниці. 54. 6 вересня 2001 року представник заявниці звернулась з клопотанням про ознайомлення з матеріалами судово-медичних експертиз у справі. Також представник просила надати інформацію щодо закінчення попереднього розслідування. У відповідь 7 вересня 2001 року Генеральна прокуратура зазначила, що немає можливості прогнозувати, коли воно буде закінчене. 55. 10 вересня 2001 року Генеральна прокуратура зазначила, що представник потерпілих має право ознайомитись з матеріалами судово-медичних експертиз тільки після завершення досудового слідства. Відповідно до зауважень Уряду Генеральна прокуратура зазначала, що представник ознайомлювався з результатами судово-медичних та судово-генотипоскопічної експертиз у межах, допустимих таємницею слідства. 56. 10 жовтня 2001 року Київське міське управління юстиції повідомило заявницю, що її скарга на бездіяльність слідчих, яка 30 березня 2001 року була подана до Печерського районного суду м. Києва, не була зареєстрована та немає можливості відшукати її. Управління юстиції рекомендувало заявниці знову звернутися до суду. 57. 30 жовтня 2001 року заявниця звернулась до Генеральної прокуратури з клопотанням про надання їй інформації щодо судово-медичної експертизи, яка проводилась за участі спеціалістів Федерального бюро розслідувань США, та причин суперечливості висновків судово-медичних експертиз, які проводились німецькими та російськими експертами. Вона також просила проведення додаткової судово-медичної експертизи для вирішення цих питань. 58. Того ж дня Генеральна прокуратура повідомила заявницю, що інформація з матеріалів справи не може бути розголошена до закінчення попереднього розслідування, а воно буде закінчене, коли винну у скоєнні злочину особу буде знайдено. 59. 31 жовтня 2001 року Генеральна прокуратура повідомила, що за результатами судово-медичної експертизи тіло, знайдене поблизу м. Таращі, належало п. Гонгадзе. Далі прокуратура повідомляла заявницю, що результати судово-медичної експертизи, проведеної німецькими експертами, не можуть бути приєднані до матеріалів справи, оскільки зразок тканини для проведення експертизи було відібрано не уповноваженою особою в порушення встановленої процедури. 60. 13 листопада 2001 року Київське міське управління юстиції знову повідомило заявницю, що її скарга на бездіяльність слідчих, яка була подана до Печерського районного суду м. Києва, не була зареєстрована та немає можливості відшукати її. Управління юстиції рекомендувало заявниці знову звернутися до суду. 61. 3 грудня 2001 року заявниця звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Генеральної прокуратури стосовно відмови надати їй матеріали справи, зокрема матеріали судово-медичних експертиз тіла, для ознайомлення. 62. 11 лютого 2002 року Печерський районний суд м. Києва вирішив, що позов заявниці відносно відмови Генеральної прокуратури надати матеріали справи для ознайомлення не може бути розглянутий, доки справа не надійде до суду. Суд вирішив долучити позов заявниці до матеріалів справи для пізнішого розгляду. Суд зазначив, що Кримінально-процесуальний кодекс не передбачає окремої процедури оскарження відмови слідчих у наданні матеріалів справи, зокрема матеріалів судово-медичних експертиз. 63. 20 лютого 2002 року державний орган реєстрації актів цивільного стану м. Львова відмовив у видачі свідоцтва про смерть п. Гонгадзе у зв’язку з відсутністю будь-яких документів, які б підтверджували його смерть. 64. 28 березня 2002 року заявниця звернулась до п. Робера Менара, Генерального Секретаря організації «Репортери без кордонів», з проханням бути її представником у справі. 65. 22 травня 2002 року, в той час коли оформлялась довіреність на представництво інтересів заявниці, п. Менар звернувся до Генеральної прокуратури від імені матері загиблого, яка також була потерпілою у справі, з клопотанням про проведення допиту чотирьох міліціонерів, які були названі у засобах масової інформації і які, як стверджувалось, переслідували п. Гонгадзе. Він також клопотав про ознайомлення з матеріалами справи, які стосувались судово-медичних експертиз, та проведення іншої судово-медичної експертизи іноземними експертами. На його клопотання відповіді надано не було. 66. 18 червня 2002 року Генеральна прокуратура відмовила у задоволенні іншого клопотання п. Менара, яке було подане 10 червня 2002 року, оскільки останній не міг вважатись представником потерпілої сторони у справі. 19 червня 2002 року п. Менар звернувся до Генеральної прокуратури з вимогою скасувати це рішення. 67. 6 липня 2002 року був призначений новий Генеральний прокурор, який 3 вересня 2002 року визнав, що попереднє розслідування було проведене з допущенням певних порушень законодавства. 68. 10 вересня 2002 року Генеральний прокурор зробив заяву про початок розслідування стверджуваної підробки процесуальних документів прокурором та слідчим з м. Таращі. 69. 16 вересня 2002 року організація «Репортери без кордонів» звернулась з клопотаннями про надання можливості ознайомитись з результатами судово-медичних експертиз у справі та їх дослідження незалежними спеціалістами. Організація також просила надати інформацію щодо встановлення чотирьох осіб, які переслідували п. Гонгадзе до його зникнення. 70. У жовтні 2002 року у Швеції було проведено нову судово-медичну експертизу. 11 березня 2003 року організація «Репортери без кордонів» зробила заяву, відповідно до якої останнє дослідження ДНК встановило, що знайдене тіло поза будь-яким сумнівом належало п. Гонгадзе. 71. У листопаді 2002 року прокурор з прокуратури м. Таращі був заарештований. Його було обвинувачено у бездіяльності під час розслідування справи. 6 березня 2003 року прокурора було засуджено до двох з половиною років позбавлення волі, але Шевченківський районний суд м. Києва звільнив його від відбування покарання у зв’язку з амністією. 72. 15 січня 2003 року голова ad hoc парламентського комітету у справі Гонгадзе зробив заяву, відповідно до якої особи, відповідальні за смерть п. Гонгадзе, працювали у правоохоронних органах. 73. 17 лютого 2003 року парламент звернувся до Генеральної прокуратури з клопотанням провести слідство на предмет можливої участі п. Кравченка, який був Міністром внутрішніх справ в період зникнення п. Гонгадзе, у організації вбивства журналіста. Це клопотання було підтримане 120 депутатами парламенту. 74. 24 лютого 2003 року Генеральний прокурор зробив заяву, згідно з якою вони перевіряли інформацію про можливу участь службовців вищого рівня Міністерства внутрішніх справ у організації вбивства п. Гонгадзе. 75. 28 лютого 2003 року Генеральний прокурор, п. Піскун, відкрито критикував діяльність свого попередника, п. Потебенька, за перешкоджання у здійсненні попереднього розслідування у справі за фактом смерті п. Гонгадзе. 76. У травні 2003 року колишній міліціонер, п. Г. , був заарештований та обвинувачений у організації злочинного угрупування за участю працівників міліції. Він помер у в’язниці 1 серпня 2003 року за невстановлених обставин. Його захисники зазначали, що п. Г. було побито та піддано катуванню. Тіло п. Г. було кремовано 3 серпня без проведення розтину. 77. 5 серпня 2003 року листи п. Г. були оприлюднені у засобах масової інформації. У цих листах п. Г. звинувачував співробітників міліції та посадовців вищого рівня у викраденні та вбивстві пана Гонгадзе. Ці листи, а також приєднані до них документи були передані до Генеральної прокуратури. 78. 9 вересня 2003 року Генеральна прокуратура підтвердила, що почерк, яким написані листи, належав п. Г. 79. 22 жовтня 2003 року генерал-лейтенант Пукач, посадова особа Міністерства внутрішніх справ, був заарештований за підозрою в участі організації зникнення п. Гонгадзе. Також його було обвинувачено у знищенні важливих документів у справі. 80. 29 жовтня 2003 року Президент України відправив у відставку Генерального прокурора, п. Піскуна. 81. 6 листопада 2003 року Київський міський суд звільнив п. Пукача, замінивши запобіжний захід на підписку про невиїзд. 82. 15 серпня 2005 року заявниці було дозволено ознайомитись з матеріалами кримінальної справи. (в) Політичний аспект 83. Заявниця зазначала, що з 1991 року в Україні було вбито 18 журналістів. 84. Заявниця зазначала, що після зникнення її чоловіка політична ситуація яскраво демонструвала відношення української влади до свободи ЗМІ. 85. Незабаром після зникнення п. Гонгадзе Президент України пообіцяв здійснити усі можливі заходи для його розшуку. Після рішення, прийнятого парламентом, Президент доручив трьом правоохоронним органам — Генеральній прокуратурі, міліції та Службі безпеки — працювати над цією справою. 86. 18 вересня 2000 року невстановлена особа зателефонувала до посольства Грузії у м. Києві та повідомила, що відповідальність за зникнення журналіста лежить на панові К., загальновідомому лідеру злочинної організації, та на Міністрові внутрішніх справ і депутаті парламенту, п. Волкову. Через декілька тижнів посол Грузії, який оприлюднив зміст телефонної розмови, був відкликаний до Грузії. Представники українських державних органів влади заперечували існування зв’язку між цими двома подіями. 87. Наприкінці вересня 2000 року парламент створив ad hoc комітет з розслідування факту зникнення п. Гонгадзе. Генеральний прокурор відмовився співпрацювати з комітетом, оскільки їх вимога допитувати експертів та посадових осіб була визнана неконституційною. 88. 28 листопада 2000 року голова Соціалістичної партії п. Мороз оприлюднив інформацію щодо існування аудіо записів, які були таємно зроблені в кабінеті Президента України і зміст яких свідчив про участь Президента України та державних посадових осіб вищого рівня у організації зникнення пана Гонгадзе. У одній з записаних розмов, як стверджувалось, між Президентом та Міністром внутрішніх справ, Президент просив залякати п. Гонгадзе. Після чого Міністр запропонував послуги певних осіб, яких він назвав «справжніми орлами», здатних виконати цю роботу. 89. Заявниця зазначала, що у зв’язку з сумнівами щодо якості цього запису було неможливо встановити їх автентичність, хоча лабораторія США (BEK TEK) підтвердила, що вони є справжніми. Вона посилалась на повідомлення від 22 січня 2001 року, зроблене організацією «Репортери без кордонів», в якому стверджувався факт існування в органах міліції спеціальних підрозділів і груп зі звільнених у зв’язку з досягненням пенсійного віку посадових осіб правоохоронних органів, які були завербовані мафією і мають скоювати акти насилля по відношенню до політичних осіб та журналістів. 90. Після зникнення п. Гонгадзе багато засобів масової інформації зазнавали тиску та цензури щодо висвітлення обставин цієї справи. 91. 15 вересня 2001 року декілька тисяч прихильників опозиції взяли участь у демонстрації, яка була присвячена пам’яті п. Гонгадзе. (г) Міжнародний аспект 92. Справа про зникнення п. Гонгадзе привернула увагу багатьох міжнародних організацій. Вона розглядалась у контексті свободи засобів масової інформації в Україні, стан якої вже протягом декількох років критикувався на міжнародному рівні. 93. 25 січня 2001 року Парламентська Асамблея Ради Європи (далі — ПАРЄ) ухвалила резолюцію № 1239 (2001), в якій висловила своє занепокоєння щодо «залякування, повсякчасного агресивного відношення та вбивств журналістів в Україні і систематичного зловживання владою компетентними органами України по відношенню до свободи вираження поглядів». Далі зазначалось, що розслідування факту зникнення п. Гонгадзе «має розглядатись як тест для свободи вираження поглядів та існування парламентської демократії в Україні». 94. Заклик до швидкого та прозорого розслідування в усіх справах, які стосуються смерті та насильства над журналістами, зокрема у справі Гонгадзе, був повторений у рекомендації ПАРЄ 1497 (2001) від 27 січня 2001 року, резолюції 1244 (2001), рекомендації 1513 (2001) від 26 квітня 2001 року та резолюції 1262 (2001) від 27 вересня 2001 року. 95. Схожі заклики 5 лютого 2001 року зробив у своїй заяві Європейський Союз (далі — ЄС) та Парламентська Асамблея Організації Безпеки та Співробітництва в Європі (далі — ОБСЄ) у своїй резолюції (липень 2001 року). Асамблея ОБСЄ також посмертно нагородила п. Гонгадзе нагородою за журналістику та демократію. 96. Справу про зникнення пана Гонгадзе було викладено у документах певних органів Організації Об’єднаних Націй: Робочої групи з примусових або недобровільних зникнень та Комітету з прав людини. 97. Організація «Репортери без кордонів» здійснила своє власне розслідування за фактом зникнення п. Гонгадзе. Його результати були опубліковані у вищевказаному спеціальному звіті від 22 січня 2001 року. Організація дійшла висновку, що слідчі органи здебільшого були зайняті доведенням невинуватості посадових осіб вищого рівня. 98. 2 липня 2003 року ПАРЄ була представлена доповідь пана Х. С. Крюгера, заступника Генерального Секретаря Ради Європи. Документи, додані до звіту, підтверджували, що до призначення нового Генерального прокурора 6 липня 2002 року розслідування проводилось неефективно, хоча подальші події дали підстави для надій на більшу ефективність. Відповідно до зауважень заявниці подальші події у розслідуванні справи показали, що виражені надії були передчасними. 99. 16 вересня 2003 року Європейський Союз висловив своє занепокоєння з приводу відсутності прогресу у розслідуванні. 100. Це ж питання щодо ефективності розслідування у справі було порушене Конгресом США та НАТО. 101. 13 вересня 2005 року декілька міжнародних неурядових організацій опублікували описово-інформативний звіт щодо розвитку розслідування у справі Гонгадзе. Вони зазначали, що Генеральна прокуратура за підтримки Президента намагалась обмежити розслідування і не робила необхідних спроб для розшуку та обвинувачення замовників викрадення та вбивства п. Гонгадзе. Далі вони критикували органи державної влади за серйозні невдачі у розслідуванні, зокрема: «— Зникнення генерал-лейтенанта Пукача; витік інформації, який спричинив перешкоди у роботі українських та ізраїльських органів, які готували його затримання; відсутність будь-якого громадського контролю за цієї потенційно кримінальною дією; відсутність будь-якого розслідування обставин, за яких генерал-лейтенант Пукач був попередньо звільнений, а його справу закрито у грудні 2003 року; — смерть колишнього Міністра внутрішніх справ п. Кравченка, який ймовірно міг надати важливу інформацію про зв’язок між записаними п. Мельниченком розмовами та скоєним вбивством, а також відсутність будь-якого громадського контролю за можливою бездіяльністю Генеральної прокуратури щодо розслідування справи п. Кравченка та його захисту як свідка; — не проведення допитів певної кількості свідків у Міністерстві внутрішніх справ для з’ясування системи стеження та залякувань, яка там функціонує; не проведення ретельного розслідування для з’ясування можливих зв’язків між «перевертнями», справи п. Гончарова та справи Гонгадзе; — неспроможність вирішити проблеми щодо плівок п. Мельниченка, з огляду на намір використати їх як головний доказ у суді, була спричинена здебільшого помилками та бездіяльністю Генеральної прокуратури; ...» Б. Додаткові факти, надані Урядом (а) Розслідування зникнення та вбивства чоловіка заявниці 102. 19 вересня 2000 року прокуратурою Печерського району м. Києва відповідно до статті 94 Кримінального кодексу України була порушена кримінальна справа за фактом умисного вбивства. Для встановлення обставин зникнення була створена оперативно-слідча група. До групи були включені співробітники карного розшуку та Генеральної прокуратури. Відпрацьовувались три версії слідства: — зникнення пов’язане з проблемами, які виникли на ґрунті сімейно-побутових відносин; — п. Гонгадзе міг стати жертвою злочину, який не пов’язаний з його професійною діяльністю; — зникнення пов’язане з критичними публікаціями його статей в інтернет - виданні «Українська правда». 103. З 19 вересня 2000 року до 10 жовтня 2000 року були виконані певні оперативно-розшукові дії для виявлення свідків, перевірки контактів пана Гонгадзе та обстеження місцевостей тощо. 104. 2 листопада 2000 року у лісі Таращанського району було знайдено труп невідомого чоловіка. Про це було повідомлено співробітників правоохоронних органів, які негайно виїхали на місце події. 3 листопада 2000 року оперативно-слідча група провела огляд місця події та склала відповідні процесуальні документи. Труп був направлений в морг Таращанського району для проведення судово-медичної експертизи. Слідчим прокуратури Таращанського району була порушена кримінальна справа за фактом умисного убивства невідомого чоловіка за статтею 94 Кримінального кодексу України. У той же день судово-медичним експертом на трупі були знайдені коштовності. Наступного дня експерт знайшов коштовності у ґрунті біля трупа. 105. Прокуратурою Печерського району м. Києва проводились оперативно-розшукові заходи для встановлення можливої приналежності тіла п. Гонгадзе. З цією метою до прокуратури було запрошено заявницю. Співробітники прокуратури просили заявницю описати коштовності, які міг носити п. Гонгадзе у день зникнення. 106. 15 листопада 2000 року, дізнавшись про виявлення трупа невідомого чоловіка з газетної статті, група журналістів з числа близьких друзів п. Гонгадзе прибула до м. Таращі. Вони зустрілись з судово-медичним експертом, який повідомив їх про коштовності та показав труп. На прохання журналістів він зробив рентгенівський знімок руки трупа. Відповідно до рентгенівського знімка в руці було виявлено металеві інородні тіла, що могло відповідати старому ушкодженню п. Гонгадзе. Того ж дня прокурор Таращанського району дав вказівку доставити труп до Київського міського моргу для проведення судово-медичної експертизи. 107. 7 грудня 2000 року Генеральна прокуратура об’єднала справи за фактом зникнення п. Гонгадзе та за фактом вбивства невідомого чоловіка, тіло якого знайшли поблизу м. Таращі, а також справу за фактом наклепу на посадових осіб вищого рівня (справа Мельниченка) для забезпечення повного та швидкого розслідування. 108. 13 грудня 2000 року заявниця була допитана в якості потерпілої. Вона погодилась надати зразки своєї крові та крові її дітей для проведення судово-медичної експертизи. Заявниця наполягала на її участі у проведенні впізнання тіла, знайденого поблизу м. Таращі, і сказала, що може впізнати коштовності свого чоловіка. 109. 14 грудня 2000 року заявниця відмовилась надати зразки крові, пояснюючи це сімейним конфліктом. Того ж дня заявниця звернулась до Генеральної прокуратури з клопотанням про проведення судово-медичних експертиз у одній із західних держав. 18 грудня 2000 року Генеральна прокуратура відмовила заявниці у задоволенні її клопотання. 110. 15 грудня 2000 року слідчий звітував заступнику Генерального прокурора про відмову матері загиблого брати участь у впізнанні тіла, знайденого поблизу м. Таращі, проведення якого було призначене на 18 грудня 2000 року, мотивуючи це тим, що вона погано себе почуває і хотіла б відкласти свою участь у впізнанні тіла до завершення судово-генотипоскопічної експертизи. 111. 18 грудня 2000 року заявницю було запрошено до Генеральної прокуратури для участі у впізнанні Таращанського тіла та коштовностей. Заявниця стверджувала, що є велика вірогідність того, що тіло належало її чоловікові. Того ж дня заявниця звернулась з клопотанням про надання документів, які стосувались огляду місця події та тіла, для ознайомлення. Її клопотання було задоволене, про що був зроблений відповідний запис. 112. 20 грудня 2000 року Генеральна прокуратура отримала лист матері загиблого, в якому вона вказувала, що знаходиться в стресовому стані і не може прибути до м. Києва для того, щоб взяти участь у впізнанні. Вона також вказувала, що візьме участь у впізнанні тільки після проведення незалежної судово-медичної експертизи тіла. 113. 12 січня 2001 року заявниця та мати загиблого звернулись до Генеральної прокуратури з клопотанням про проведення додаткової судово-медичної експертизи за участю експертів США. Вони також вимагали розшуку голови тіла, знайденого поблизу м. Таращі. Клопотання про проведення судово-медичної експертизи було задоволене, і 22 лютого 2001 року були проведені додаткові судово-медична та судово-генотипоскопічна експертизи тіла за участю спеціалістів ФБР та Міністерства оборони США. Проте голову знайти не змогли. 114. 27 лютого 2001 року Генеральна прокуратура звернулась до компетентних органів Федеративної Республіки Німеччини з клопотанням про надання правової допомоги з метою отримання офіційних висновків генотипоскопічної експертизи, яка була проведена в цій країні на прохання народного депутата України п. Головатого. За інформацією п. Головатого, експерти ФРН дійшли висновку, що тіло, знайдене поблизу м. Таращі, не належало п. Гонгадзе. Проте відповідно до зауважень, наданих Урядом України, ця експертиза не має юридичного значення, оскільки як сама експертиза, так і відбір для неї дослідних зразків були проведені всупереч українському законодавству. 115. 6 вересня 2001 року представник заявниці звернулась до Генеральної прокуратури з заявою, в якій вона стверджувала, що відповідно до повідомлень у засобах масової інформації 15 жовтня 2000 року група журналістів прибула до м. Таращі. Там журналісти оглянули тіло, яке знаходилось у Таращанському морзі, і сфотографували його. У зв’язку з цим представник просила допитати цих журналістів та приєднати фотографії тіла до матеріалів кримінальної справи. 7 вересня 2001 року представника заявниці повідомили про те, що в ході розслідування справи особи журналістів були встановлені та допитані у якості свідків. Їм також було запропоновано надати зроблені фотознімки для приєднання до матеріалів справи. 116. 30 жовтня 2001 року представник звернулась до Генеральної прокуратури з клопотанням про визначення термінів, які встановлено для закінчення досудового слідства у кримінальній справі за фактом вбивства п. Гонгадзе. Генеральна прокуратура відповіла, що вона не може визначити терміни проведення досудового слідства, доки не буде встановлено особу, винну у вбивстві п. Гонгадзе. 117. Того ж дня представник заявниці заявила клопотання про проведення додаткової судово-медичної експертизи, inter aliа, з таких питань: — чи відповідає рентгенологічне дослідження руки трупа, зробленого в м. Таращі і переданого журналістам, рентгенам, зробленим за життя п. Гонгадзе, і рентгенам, зробленим ФБР 27 квітня 2001 року; — чи довели експертизи, зроблені ФБР, наявність слідів від куль, які відповідають тим ранам, що, як відомо, були у журналіста; — чи підтвердили результати дослідження волосся та ДНК ідентифікацію трупа. 118. 31 жовтня 2001 року Генеральна прокуратура відмовила у задоволенні клопотання про призначення додаткової експертизи тіла, оскільки проведеними до того часу експертизами безсумнівно ідентифіковано вищевказане тіло як таке, що належало п. Гонгадзе. Крім того, результати експертиз, проведених за участі українських та американських спеціалістів, вже дали відповіді на запитання заявниці. 119. 11 червня 2002 року представник заявниці звернулась з клопотанням про ознайомлення з постановою, якою було призначено нову судово-медичну експертизу, яка, як стверджувалось, буде проводитись за участі німецьких спеціалістів. Далі вона просила дозволу для поставлення запитань цим експертам. У своєму клопотанні представник посилалась на заяви щодо цієї нової експертизи, які слідчі у справі розповсюджували в засобах масової інформації. 120. 21 червня 2002 року Генеральною прокуратурою було відмовлено у задоволенні цього клопотання. Представнику було роз’яснено, що вона може ознайомитись з матеріалами справи після закінчення досудового слідства. Крім того, було роз’яснено, що заступник Генерального прокурора не робив ніяких заяв в засобах масової інформації про призначення нової експертизи, яка мала проводитись за участі німецьких спеціалістів. 121. 17 липня 2002 року за вказівкою новопризначеного Генерального прокурора було створено нову слідчо-оперативну групу з розслідування справи Гонгадзе. 122. 26 та 30 липня 2002 нова слідчо-оперативна група провела додатковий огляд місця, де було знайдене тіло, із залученням судово-медичних експертів. Було проведено детальний огляд, під час якого було відібрано зразки ґрунту, а також вилучено ряд об’єктів для дослідження. 123. 9 серпня 2002 року було проведено додаткову судово-медичну експертизу тіла, знайденого поблизу м. Таращі, та відібрано зразки для подальших експертиз. Додаткові судово-медичні експертизи мали більш точно встановити приблизний час смерті п. Гонгадзе. 124. 3 вересня 2002 року матері загиблого були надані всі необхідні документи для поховання тіла п. Гонгадзе. 125. 24 вересня 2002 року Генеральна прокуратура звернулась до директора ФБР США з проханням залучити їх спеціалістів для допомоги українським спеціалістам у розслідуванні справи. 126. У вересні та жовтні 2002 року до м. Києва двічі приїздив Робер Менар, Генеральний Секретар організації «Репортери без кордонів», як представник матері загиблого у кримінальній справі. Він зустрічався з Генеральним прокурором, а також був ознайомлений з матеріалами судово-медичних експертиз, проведених у справі. Крім того, було відібрано зразки для додаткової судово-медичної експертизи, яка проводилась у м. Лозанні (Швейцарія) 20–25 січня 2003 року. 127. 14 січня 2005 року Генеральною прокуратурою було порушено кримінальну справу за фактом зловживання генерал-лейтенантом Пукачем службовими повноваженнями. Його справа була приєднана до справи Гонгадзе. 128. 24 січня 2005 року Печерський районний суд м. Києва виніс ухвалу, якою зобов’язав органи державної влади затримати п. Пукача. Його розшук був доручений Службі безпеки та Міністерству внутрішніх справ. Але він досі не знайдений. 129. Під час розслідування було встановлено, що певні службові особи з Департаменту розслідування кримінальних справ, який раніше очолював п. Пукач, здійснювали спостереження за п. Гонгадзе у липні — вересні 2000 року до дня його зникнення. Було також встановлено, що у 2003 році всі документи, які мали відношення до стверджуваного нагляду за п. Гонгадзе, були знищені. 130. 28 лютого 2005 року Генеральною прокуратурою була порушена кримінальна справа за обвинуваченням посадових осіб правоохоронних органів п. К. та п. Пр., а також п. Пукача в умисному вбивстві п. Гонгадзе. Того ж дня п. К. та п. Пр. були заарештовані. 131. 3 березня 2005 року Печерський районний суд м. Києва постановив тримати п. К. та п. Пр. під вартою. 132. 5 березня 2005 року п. К. та п. Пр. було офіційно пред’явлено обвинувачення в умисному вбивстві. Вищевказані особи визнали свою участь. Того ж дня п. К. було звільнено з його посади начальника Департаменту розвідки Міністерства внутрішніх справ. 133. 5 березня 2005 року було також прийнято рішення про пред’явлення обвинувачення п. Пукачу, але він знаходився в розшуку. 134. 17 березня 2005 року в ході розслідування було встановлено, що четверта особа, п. П., також брав участь у зникненні та вбивстві п. Гонгадзе. Пан П. був допитаний, та було з’ясовано його роль у цьому злочині. Того ж дня п. П. було звільнено з його посади старшого офіцера Департаменту розвідки Міністерства внутрішніх справ. 135. Усі троє обвинувачених приймали участь у встановленні подій злочину. Було допитано інших посадових осіб правоохоронних органів, які здійснювали спостереження за п. Гонгадзе до його зникнення. 136. Було знайдено певні речі, які належали журналісту. Їх було передано родичам для впізнання. 137. У ході розслідування були проведені додаткові судово-медичні експертизи тіла та аудіоплівок п. Мельниченка, а також для з’ясування інших питань. (б) Політичний контекст 138. 11 грудня 2000 року Генеральна прокуратура отримала відеоплівку з записом заяви п. Мельниченка, яку було зроблено в присутності декількох народних депутатів України. Ця заява стосувалась причетності Президента України та ряду інших державних посадових осіб вищого рівня до віддання незаконних наказів. При цьому п. Мельниченко стверджував про те, що за допомогою цифрового диктофона, який був розміщений під диваном у робочому кабінеті Президента України, йому вдалося зробити аудіозаписи розмов кримінального характеру. 139. 13 грудня 2000 року п. Мороз, народний депутат України, подав до Генеральної прокуратури заяву з додатком копії заяви п. Мельниченка від 16 листопада 2000 року та відеоплівки з її записом, в якій він звинувачував державних посадових осіб вищого рівня у причетності до зникнення п. Гонгадзе. Було проведено експертизу аудіоплівок, яка не змогла встановити їх достовірність (автентичність). (Заявниця стверджувала, що лабораторія США підтвердила достовірність (автентичність) плівок). 140. 15 грудня 2000 року Генеральна прокуратура звернулась до Інтерполу з проханням встановити місцезнаходження п. Мельниченка. 141. 16 вересня 2002 року Генеральна прокуратура звернулась до Департаменту юстиції США з клопотанням про їх допомогу у проведенні допиту пана Мельниченка у якості свідка у справі за фактом вбивства п. Гонгадзе. 142. Пан Мельниченко відмовився надати Генеральній прокуратурі свої записи та записуюче обладнання, але погодився дати письмові відповіді на запитання, поставлені Генеральною прокуратурою, що на час надання зауважень Урядом України зроблено не було. Заявниця стверджувала, що відсутність співпраці з боку п. Мельниченка пояснювалась його небезпідставним побоюванням перед переслідуванням українською владою. (в) Останні події 143. Після того, як 26 грудня 2004 року п. Віктор Ющенко був обраний Президентом України, він публічно обіцяв знову відновити розслідування за фактом вбивства п. Гонгадзе. 2 березня 2005 року в засобах масової інформації було розповсюджено заяву Генерального прокурора про арешт трьох офіцерів розвідки, які були причетні до вищевказаної справи, а саме — одного генерала та двох полковників. 4 березня 2005 року було знову оголошено про вищевказане, а також про смерть, що, як передбачалось, настала внаслідок суїциду, п. Юрія Кравченка, який у той час обіймав посаду Міністра внутрішніх справ. Того ранку Генеральна прокуратура мала провести його допит. 144. Нещодавно Генеральна прокуратура зробила заяву, в якій стверджувала, що розслідування було завершене, а справу будуть передавати до суду. Потерпілим було надано матеріали справи для ознайомлення. Вони стверджували, що остання судово-медична експертиза, проведена у вересні 2005 року за участю німецьких експертів, підтвердила, що тіло, знайдене поблизу м. Таращі, належало п. Гонгадзе. 145. 15 вересня 2005 року п. Турчинов, якого було звільнено з посади голови Служби безпеки України, повідомив журналістам, що Служба безпеки проводила підготовчі дії для затримання та екстрадиції п. генерал-лейтенанта Пукача з Ізраїлю, але цю операцію було зірвано у зв’язку з витоком інформації з Генеральної прокуратури. Він також стверджував, що відповідно до проміжних результатів лабораторної експертизи плівок п. Мельниченка будь-яких ознак фальсифікації встановлено не було, а також було ідентифіковано осіб, чиї голоси були записані на цих плівках. 146. 20 вересня 2005 року Парламентом України було заслухано доповідь голови ad hoc комітету з розслідування факту вбивства п. Гонгадзе. Відповідно до цієї доповіді був зроблений висновок, що викрадення та вбивство п. Гонгадзе були організовані колишнім Президентом України, паном Кучмою, та останнім Міністром внутрішніх справ, п. Кравченком. Також відповідно до звіту оголошувалось про участь у цьому злочині тодішнього голови Адміністрації Президента, діючого голови парламенту, п. В. Литвина, тодішнього голови Служби безпеки та діючого народного депутата парламенту, п. Л. Деркача. Насамкінець було сказано, що, будучи обізнаною про злочин та про імена підозрюваних, Генеральна прокуратура не вжила жодних дій або жодним чином не відреагувала на висновки, зроблені ad hoc комітетом. II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО 147. Відповідні положення Конституції України передбачають таке: Стаття 3 «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. (...)» Стаття 27 «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини. (...)» Стаття 28 «Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. (...)» 148. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу передбачають таке: Стаття 28. Цивільний позов у кримінальній справі «Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред’явити до обвинуваченого (...) цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою. (...)» Стаття 49. Потерпілий «Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. (...) Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, вправі давати показання у справі. Потерпілий і його представник мають право: (...) заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, (...) подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, (...). У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі». Стаття 94. Приводи і підстави до порушення кримінальної справи «Приводами до порушення кримінальної справи є: 1) заяви або повідомлення (...) окремих громадян; (...) 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину. Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. 149. Відповідні положення Закону «Про прокуратуру» у редакції 1995 року передбачали: Стаття 5. Основні функції прокуратури «Основними функціями прокуратури є: (...) 2) нагляд за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу із злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину; 3) розслідування діянь, що містять ознаки злочину; (...). »

1 2 3 4 5 Просмотров: 1958 | Добавил: karacut | Теги: Гонгадзе, рішення, справа, європейський суд | Рейтинг: 0.0/0