ЩОДО ПРАВА 

 Зокрема заявниця скаржилася на її переселення з квартири, 
розташованої у закритому військовому містечку, до іншого житла, 
яке відбулось з порушенням встановленого порядку і зробило її 
бездомною. Вона посилалася на статтю 8 Конвенції ( 995_004 ) та на 
статтю 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ), відповідні 
положення яких передбачають таке: 

 Стаття 8 
 Право на повагу до приватного 
 і сімейного життя ( 995_004 ) 

 "1. Кожен має право на повагу до свого... житла...
 2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення 
цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється 
згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в 
інтересах національної та громадської безпеки чи економічного 
добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для 
захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших 
осіб". 

 Стаття 1 
 Першого протоколу до Конвенції 
 Захист власності ( 994_535 ) 

 "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти 
своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності 
інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених 
законом або загальними принципами міжнародного права.
 Проте попередні положення жодним чином не обмежують право 
держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, 
щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до 
загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших 
зборів або штрафів". 

 Щодо вказаних скарг 16 грудня 2010 року Голова п'ятої секції 
вирішив повідомити Уряд України про заяву. Крім того, було 
вирішено надати заяві статус пріоритетної відповідно до правила 41 
Реґламенту Суду ( 980_067 ). 

 14 лютого 2011 року Уряд повідомив Суд, що з метою вирішення 
питань, що порушуються у заяві, він надає односторонню декларацію. 
Уряд також запросив Суд вилучити заяву з реєстру справ у 
відповідності зі статтею 37 Конвенції ( 995_004 ). 

 Декларація передбачає таке:
 "Уряд України визнає порушення права заявниці на повагу до її 
житла та права на мирне володіння своїм майном.
 Я, Валерія Лутковська, Урядовий уповноважений у справах 
Європейського суду з прав людини, заявляю, що Уряд України 
сплатить Євгенії Володимирівні Рохлі ex gratia 20 000 (двадцять 
тисяч) євро у якості відшкодування матеріальної шкоди та 2000 (дві 
тисячі) євро у якості відшкодування моральної шкоди та компенсації 
судових витрат.
 Уряд України закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ. 
Уряд України пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як підставу 
вилучення заяви із реєстру справ відповідно до пункту 1 (с) 
статті 37 Конвенції ( 995_004 ) ("з будь-якої іншої підстави").
 Суми ex gratia є покриттям будь-якої матеріальної та 
нематеріальної шкоди, в тому числі судових витрат, звільнені від 
будь-яких податків, та буде конвертовано в українські гривні по 
курсу, чинному на день виплати. Кошти будуть виплачені протягом 
трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським 
судом з прав людини рішення відповідно до п. 1 статті 37 Конвенції 
про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ). У разі 
неспроможності сплатити ці суми протягом тримісячного строку Уряд 
зобов'язується сплачувати з моменту сплину цього періоду і до 
моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової 
ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період 
несплати, плюс три відсоткові пункти.
 Виплата становитиме остаточне вирішення справи". 

 Листом від 22 березня 2011 року заявниця повідомила, що сума, 
запропонована Урядом у декларації, є неприйнятно малою. Вона також 
повідомила про певні фактичні деталі, надала аргументи на 
підтримку її заяви та закликала Суд розглянути її по суті. 

 Насамперед Суд зауважує, що сторони не змогли домовитися про 
умови дружнього врегулювання у справі. Однак, як він зазначав у 
своїх справах раніше (див., зокрема, рішення у справі "Тахсін 
Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turkey) (попередні 
заперечення) [GC], N 26307/95, пункт 74, ECHR 2003-VI), необхідно 
відрізняти, з одного боку, декларацію, надану в контексті строго 
конфіденційного провадження дружнього врегулювання (пункт 2 
статті 38 Конвенції та пункт 2 правила 62 Реґламенту Суду), і, з 
іншого боку, односторонню декларацію, надану державою-відповідачем 
в ході публічного та змагального провадження в Суді. Відповідно до 
пункту 2 статті 38 Конвенції ( 995_004 ) та пункту 2 правила 62 
Реґламенту ( 980_067 ) Суд буде розглядати справу на підставі 
односторонньої декларації, наданої Урядом поза межами переговорів 
щодо дружнього врегулювання, і не братиме до уваги заяви сторін, 
зроблені в контексті розгляду можливості щодо дружнього 
врегулювання у справі, та причини, з яких сторони не змогли 
домовитись про умови такого врегулювання (див. рішення у справі 
"Нерухомість Нічке" проти Швеції" (Estate of Nitschke v. Sweden), 
N 6301/05, пункт 36, від 27 вересня 2007 року). 

 Суд зауважив, що стаття 37 Конвенції ( 995_004 ) передбачає, 
що він може на будь-якій стадії провадження у справі вилучити 
заяву з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти будь-якого з 
висновків, зазначених у частинах (a), (b) або (c) пункту 1 цієї 
статті. Зокрема, пункт 1 (c) статті 37 уповноважує Суд вилучити 
заяву з реєстру справ за умови, що:
 "на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший 
розгляд заяви не є виправданим". 

 Суд може вилучити заяву з реєстру справ відповідно до 
пункту 1 (c) статті 37 ( 995_004 ) на підставі односторонньої 
декларації Уряду-відповідача навіть за умови, якщо заявник бажає, 
щоб розгляд справи було продовжено. Однак це буде залежати від 
того, чи надає одностороння декларація належні підстави, щоб 
вважати, що повага до прав людини не вимагає від Суду продовжити 
розгляд справи (пункт 1 статті 37 in fine; див. також 
вищезазначене рішення у справі "Тахін Аджар проти Туреччини" 
(Tahsin Acar), пункт 75, рішення у справі "Селекіс проти Латвії" 
(Seleckis v. Latvia), N 41486/04, пункт 21, від 2 березня 
2010 року, та рішення, що у них цитуються). 

 У цьому контексті відповідними факторами, хоча цей перелік не 
є вичерпним, є характер скарг та практика Суду з схожих питань, а 
також узгодженість позицій сторін щодо фактів справи. Також є 
важливим, чи визнав Уряд у своїй односторонній декларації 
стверджувані порушення Конвенції, і, якщо так, враховуються обсяг 
визнаного та спосіб, у який Уряд має намір виправити ситуацію 
заявника. Щодо останнього аспекту у справах, де є можливість 
усунути наслідки стверджуваного порушення (як, наприклад, у певних 
категоріях справ, що стосуються майнових питань) і Уряд заявляє 
про його готовність зробити це, запропоноване відновлення прав, 
скоріш за все, визнається відповідним для цілей вилучення заяви з 
реєстру справ. При цьому Суд, як завжди, залишає за собою право 
поновити заяву у реєстрі, як це передбачено пунктом 2 статті 37 
Конвенції ( 995_004 ) та пунктом 5 правила 44 Реґламенту Суду 
( 980_067 ) (див. рішення у справі "Мельнич проти Молдови" (Melnic 
v. Moldova), N 6923/03, пункти 24 та 25, від 14 листопада 
2006 року). 

 Насамперед, Суд зазначає, що обставини справи сторонами не 
оскаржуються. 

 Він також зазначає, що одностороння декларація Уряду враховує 
всі скарги заявниці, які йому було комуніковано, шляхом чіткого і 
недвозначного визнання порушень прав заявниці за статтею 8 
Конвенції ( 995_004 ) і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції 
( 994_535 ). 

 Суд надає значення цьому визнанню, хоча воно суперечить 
stricto sensu - Уряд пропонує заплатити заявниці компенсацію 
ex gratia (що значить без визнання будь-якої відповідальності або 
юридичного обов'язку - це суперечливе формулювання часто 
критикується Судом у його рішеннях (див., наприклад, рішення у 
справі "Бажяк проти Латвії" (Bazjaks v. Latvia), N 71572/01, 
пункт 52, від 19 жовтня 2010 року). 

 Хоча Суд раніше не розглядав схожі справи щодо України, він 
зауважує, що вищевикладені порушення прав заявниці не ґрунтуються 
на проблемах системного характеру (таких як, наприклад, 
законодавча прогалина або неналежна адміністративна практика), що 
вимагають вжити заходів загального характеру для запобігання 
схожих порушень в майбутньому. 

 Суд зауважив, що визнаючи порушення статті 8 Конвенції 
( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції 
( 994_535 ), Уряд запропонував відшкодування моральної і 
матеріальної шкоди та компенсацію судових витрат в сумі 
22 000 євро. Ця сума є достатньою для придбання заявницею 
помешкання у місті її проживання або в будь-якому іншому місті 
України аналогічного типу. 

 Таким чином, Суд вважає, що відшкодування, запропоноване 
Урядом, "припинить порушення та усуне його наслідки у спосіб, який 
відновить настільки, наскільки це можливо, ситуацію, що існувала 
до порушення" (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" 
(latridis v. Greece) (справедлива сатисфакція) [GC], N 31107/96, 
пункт 32, ECHR 2000-XI). 

 Враховуючи свою практику, Суд не вважає виправданим подальший 
розгляд заяви у цій частині (пункт 1 (c) статті 37) ( 995_004 ). 

 Крім того, враховуючи вищевикладене, Суд переконаний, що 
врегулювання спору ґрунтується на повазі прав людини, як це 
передбачено Конвенцією ( 995_004 ) та протоколами до неї, і не 
вбачає підстав продовжувати розгляд заяви у цій частині (пункт 1 
статті 37 in fine). 

 ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО 

 Вирішив вилучити заяву з реєстру справ на підставі 
пункту 1 (c) статті 37 Конвенції ( 995_004 ). 

 Голова Дін ШПІЛЬМАНН 
 (Dean Spielmann) 

 Секретар секції Клаудія ВЕСТЕРДІК 
 (Claudia Westerdiek)