У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України вважає за 
необхідне звернути увагу адміністративних судів на таке. 

 Остаточним рішенням Європейського суду з прав людини від 
7 жовтня 2010 року в справі "Богатова проти України" визнано 
порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини 
і основоположних свобод ( 995_004 ) (далі - Конвенція), відповідно 
до якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його 
справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, 
встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та 
обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість 
будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 

 Так, у липні 2003 року заявниця звернулася до Баглійського 
районного суду м. Дніпродзержинська з позовом до низки державних 
органів, зокрема Управління Пенсійного фонду України 
в Баглійському районі м. Дніпродзержинська, щодо стягнення 
заборгованості з виплати їй пенсії та відшкодування моральної 
шкоди. 

 Заявниця стверджувала, що розмір її пенсії, нарахованої на 
підставі відповідного закону, не відповідає вимозі Конституції 
України ( 254к/96-ВР ) щодо забезпечення рівня життя, не нижчого 
від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно 
заявниця, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, стверджувала, що до 
її справи повинні бути застосовані саме норми Конституції 
( 254к/96-ВР ) як норми прямої дії. 

 26 грудня 2003 року Баглійський районний суд 
м. Дніпродзержинська відмовив у задоволенні позову заявниці, 
зазначивши, що розмір пенсії заявниці визначений відповідно до 
вимог пенсійного законодавства. Апеляційний суд Дніпропетровської 
області та Верховний Суд України залишили рішення суду без змін. 
Національні суди не розглядали та не коментували у своїх рішеннях 
посилання заявниці на Конституцію ( 254к/96-ВР ) та обґрунтування 
неконституційності застосованого в її справі пенсійного 
законодавства. 

 До Європейського суду з прав людини заявниця скаржилася за 
статтею 2 Конвенції ( 995_004 ) на результат провадження у її 
справі, пунктом 1 статті 6 та статті 13 Конвенції ( 995_004 ) на 
те, що національні суди не розглянули її головні аргументи щодо 
неконституційності застосованого до її справи законодавства. 

 Дослідивши обставини справи, Європейський суд з прав людини 
дійшов висновку, що національні суди не вчинили жодної спроби 
розглянути позов заявниці з точки зору конституційності 
законодавства, що було застосовано при нарахуванні їй пенсії, 
попри те, що заявниця в кожній судовій інстанції наголошувала на 
цьому питанні. Європейський суд з прав людини зазначив, що 
національні суди, маючи за національним законодавством, у разі 
наявності спору щодо конституційності норми закону, яка 
застосовується судом, повноваження ініціювати відкриття 
конституційного провадження, цілком ігноруючи вказаний аргумент 
заявниці - без надання у рішеннях обґрунтування для його 
відхилення, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не 
виконали своїх зобов'язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції 
( 995_004 ). 

 Про викладене повідомляється в порядку інформування та для 
врахування при здійсненні судочинства. 

 Цей лист пропонуємо довести до відома суддів місцевих та 
апеляційних адміністративних судів. 

 В.о. Голови суду Д.Ліпський